В березні Сергій мав познайомити батьків зі своєю дівчиною та на війні загинув

- Сергій Александров народився у Кашперівці і був єдиним сином у батьків Олени Миколаївни та Юрія Миколайовича.
- Навчався у Кашперівській школі, потім в університеті ім. Драгоманова. Після навчання — строкова служба, там його застала повномасштабна війна.
- Майже три роки він вправно бив ворога, 30 січня 2025 року Сергій загинув
Зустріла громада свого захисника живим коридором увечері 1-го лютого. Починаючи з Вернигородка, дорога була встелена сосновими гілками. У Кашперівці до соснових гілок додали невеликі грони калини. Гілка з калиною, як гілля зі стрічками означає, що загиблий воїн ще не був одружений. У Сергія була дівчина Віта з Івано-Франківська. Вони зустрічались чотири роки і планували в березні на День народження Сергія, що він познайомить свою дівчину з батьками і отримають від них згоду на одруження після війни.Тільки через клятих орків, Віта приїхала і познайомилась з батьками Сергія ще до Дня народження коханого.
Цілу ніч біля Сергія були мама з татом, рідні, родичі, сусіди, а на ранок наступного дня приїхали побратими Сергія, селищний голова, Віта, друзі загиблого воїна, а було їх у нього дуже багато, хрещені батьки Олександр з Сергієм, обоє планували з хрещенником зовсім іншу зустріч, зійшлися і однокласники Героя.
Однокласник Сергія Роман розповів, що їхня дружба почалася ще в дитячому садочку, а у школі просиділи з ним за одною партою від 1-го до 9-го класу.
— Сергій був найсильнішим не тільки у нашому класі, а й серед хлопців, що вчилися у старших класах. Він мав багато друзів, в більшості випадків конфлікти завершувались, навіть не розпочавшись. Часто все завершувалось виховною роботою. Кому не доходило — була профілактична робота. Сергій був бойовим хлопцем, але ніколи свою силу не застосовував для якогось свого задоволення. У нього все було по справі і по справедливості. Дуже любив техніку і всі види спорту.
Друзі-дівчата Сергія розповіли, що він був дуже працьовитий, старався мамі допомогти. — Чи вдома щось приготує до її приходу з роботи, чи з нею йде на город із сапкою. Коли був у молодших класах, хотів бути військовим, а після школи планував бути тренером чи фізруком, — казали вони.
У батьківському будинку Героя ще йшла заупокійна панахида, яку з церковним хором проводив отець Іван, а на вулиці вже формувалася колона процесії. В голові колони — учні гімназії Олеся, Настя і Максим тримали у кошиках різнокольорові пелюстки, далі — гілля з кольоровими стрічками, портрет і і на подушечці нагороди воїна, далі побратими з державними прапорами і прапорами військової частини. Їх командир з позивним «Сєдой» розповів, що Сергій був відповідальним і надійним.
— Позивний у Сергія був «Старий» не по рокам, звичайно. А з тої молоді, що прийшли до нас, він був самим старшим і розсудливим, міркував, як досвідчений воїн от і приклеївся до нього позивний «Старий». Майже після 3-х років війни він його оправдував на завданнях і гордився ним.
Далі в колоні йшли хрещені батьки Сергія з короваями. Не так вони планували нести коровай молодому хлопцеві. Спостерігаючи за їх пригніченим станом, ми не наважились в таку хвилину про щось їх запитувати.
Отець Іван завершив чин похорон і траурна колона рушила до сільського кладовища. Там за загиблим воїном пройшов мітинг пам’яті і скорботи.
— Шановна громадо, сьогодні, 2 лютого, ми зібралися на цьому траурному місці, щоб провести в останню дорогу нашого односельчанина Героя-захисника та справжнього сина України Сергія Юровича Александрова, — сказала у вступному слові ведуча та запросила до слова старосту білопільського старостату Марину Плащовату.
— Сьогодні скорботний день для всіх жителів нашої громади, адже ми зібрались провести у останню путь нашого земляка, який поліг смертю хоробрих, патріота України. Війна… Клята війна 10 довгих років ходить поруч зі смертю, смутком, невимовним болем. Цей пекучий біль торкнувся ще однієї родини нашої громади, навіки забравши найдорожчу серцю людину.
Йому навіки 28… Як же боляче усвідомлювати, що так рано обірвалося молоде життя!!! Скільки доброго і світлого у нього могло бути ще попереду, однак зла доля розпорядилася по-іншому: Сергій поповнив лави Небесного війська, — сказала староста і перейшла до біографії Героя.
Народився Александров Сергій Юрійович 27 березня 1996 року в селі Кашперівка Козятинського району. Був єдиною дитиною в сім’ї та з самого дитинства мріяв бути військовим… Після закінчення Кашперівського ЗНВК, навчався у Вищому педагогічному коледжі, здобув вищу освіту в Київському педагогічному університеті імені Драгоманова, спеціальність «Фізичне виховання».
З 2021 року служба у Збройних Силах України, проходив навчання в Десні, потім був направлений до 28-ої окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу, військова частина— А 0666, на військову посаду «снайпер». У 2024 році пройшов навчання на сапера у м. Львів. Від початку війни став на захист нашої Держави. До кінця був відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконував військовий обов’язок.
Як справжній Герой України, Указом Президента України від 05.08.2022 нагороджений відзнакою «За оборону України», йому присвоєно статус Учасника бойових дій. Боронив Миколаїв, Бахмут, Часів Яр, Краматорськ.
Помер Александров Сергій Юрійович 30 січня 2025 року в Дніпровській обласній
лікарні від черепно-мозкових поранень, отриманих 28 січня 2025 року, при безпосередній участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України біля населеного пункту Краматорськ. Він боронив Україну, боронив кожного з нас. Воював за наші світлі дні та тихі ночі. Немає слів, щоб висловити всю тугу та скорботу. Неймовірно важко пережити втрату батькам, бо найжахливіше в житті це хоронити свою дитину. Сергій був доброзичливий, спокійний, життєрадісний, справедливий, будував свої плани на життя, радував своїх близьких та друзів добрим серцем. З дитинства захоплювався технікою, завжди допомагав татові по господарстві, був не байдужим до кулінарії, не раз радував маму з роботи своїми смаколиками, особливо тепло відносився до домашніх улюбленців, які чекали його з навчання біля порогу дому. Сергій був різностороннім, допитливий, а головне, за щоб він не взявся — все він робив до ладу.
Наша громада схиляє голови у жалобі за загиблим воїном, якому не судилося прожити довге і щасливе життя. Нехай добрий, світлий спомин про нього назавжди залишиться у пам’яті рідних, близьких, друзів, та його бойових побратимів.
У цей прощальний час ми низько схиляємо голови перед загиблим воїном, щиро співчуваємо, сумуємо і підтримуємо його батьків: матір Олену Миколаївну, Юрія Миколайовича та весь рід у важку годину. Герої не вмирають — вони стають янголами та дивляться на нас із небес, — сказала староста, а ведуча мітингу запросила до слова селищного голову Олександра Амонса.
— Сьогодні ще один янгол відлітає до неба, плаче вся Україна. Важкі втрати несе громада, Україна і цілий світ. Клята русня хоче захопити нашу територію. У неї достатньо своєї. Навели б порядок там, але ж ні не може жити те болото, якщо поруч хтось живе краще. Сергій пішов захищати Україну і віддав життя за всіх нас. Хлопці, які йдуть на війну, йдуть на фронт з великими бажанням жити. Я дуже вірю в те, що ми переможемо і мрії таких хлопців, що вони вірили у вільну Україну, збудуться, і в те, що їх завжди будуть пам’ятати. Немає тих слів, які заспокоїли серця батьків, ми тільки можемо висловити їм співчуття, підтримати їх словом і ділом та подякувати їм за такого чудового сина. Прошу Сергія і всіх наших загиблих воїнів вшанувати хвилиною мовчання, стоячи на колінах.
Подякували батькам за сина побратим «Сєдой», директор місцевої гімназії Світлана Біла та митрофорний протоієрей Іван Дуник. Директор гімназії завершила свій виступ віршованим твором, а духовний отець тричі подякував Сергію за те, що він віддав своє життя, захищаючи всіх нас.
Прощалися з Сергієм довго, адже він був людиною, яку любили й поважали. Поховали Героя під Гімн України у виконанні духового оркестру 26-ї артилерійської бригади та військовий салют від салютної групи.
Нас вразило, як у Кашперівці провели жалобу за загиблим воїном, які тут живуть чуйні і працьовиті люди. Не в кожній громаді це можна побачити. Відповідь дали самі сельчани. Сергій був дуже добрим хлопцем і єдиним сином у батьків. Його батьки — трудяги і коли селищний голова переймається болем, то це передається на всю громаду.
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
Любов Михайловська
Людмила. Досий
Тетяна Болдін
Лидия Кочубейник