90-річна жінка віддала майже піввіку залізниці, вона пам’ятає українських поліцаїв та НКВДистів...
Життєвий шлях 90-літньої Нелі Іванівни Яворської не міг бути не помічений нашим виданням. Народилася Неля Іванівна 1 листопада 1927 року у селі Муховата в селянській сім’ї. Тоді населений пункт відносився до Самгородоцького району (тепер об’єднаний з селом Вівсяники).
У рік і два місяці вона стала сиротою — залишилась без матері. З п’яти років — без батька. У 6-річному віці на її долю припав 33 голодний рік. Вижили, завдячуючи корові. Їли бур’ян, забілений молоком. За ті роки наша краянка-довгожителька не все хоче розповідати та в розмові відчувалося, що був штучний голод. Пізніше пані Неля втратила ще одну близьку людину, яку в народі називають мачухою. Але 9-річній дівчинці та жінка замінила матір.
Коли їй було 14 років, розпочалась війна з німцями. У Муховатій загарбників не було. Приїздили тільки жандарми і давали місцевим роботу. Пам’ятає, як жандарм нагайкою побив селян за запізнення на схід села.
— Та німець є німець, — каже вона. — А от поліцаями були українці. У Козятині було багато військовополонених. Вони, коли йшли на роботу, ставили порожні консервні банки на дорозі, щоб хтось з козятинців поклав туди щось поїсти. Коли йшли назад, забирали банки. Одні мешканці району приїздили спеціально в Козятин з сіл, щоб полоненим в банки їжу покласти, а українці-поліцаї банки з їжею перевертали. Оце були нелюди нашої нації!
Розповіла наша героїня про долю своєї подруги. Яка в післявоєнні роки серпом на полі зрізала 6 колосків. Дитина хотіла знати, як росте хліб. Коли повернулася з поля, у хаті був уповноважений по збору податків НКВДист. Він запитав, що тримає та у руках. Жінка розмотала з серпа зрізане колосся і пояснила, що малеча цікавиться, які колоски у пшениці. За це подруга отримала 6 років тюрми...
У 17 років Неля Іванівна поїхала на Донбас та через рік повернулась. Спочатку працювала в Глухівцях. Постійної роботи не було, то влаштувалася “в путі”. Слово російське, але так колись називалися працю теперішніх монтерів колії. Наша героїня на рівні з чоловіками заробляла гроші вантажником.
У 20 років молодій дівчині випав ще один виклик долі — ще один голодний рік в біографії.
— З труднощами, але вижили, — пригадує вона. — Село більшовицька влада, скоріше, грабувала, ніж збирала податки. Пам’ятаю, як курей носила на поле, щоб птиця з’їдала жуків довгоносиків. Курка — птиця свійська та не завжди вдавалося її на полі впіймати. Іноді доводилось повертатись додому без несучки...
Уже у 1951 році, коли їй було 24 роки, мала постійне місце роботи монтером колії. Це тепер на колії більшість важкої праці механізовано, а тоді все робили вручу. Так на одному місці працювала до виходу на пенсію.
У пані Нелі є двоє дітей — син Сергій та донька Тетяна.
Після того, як наша співрозмовниця роки свого життя довела до пенсійного віку, ми поставили їй ще два запитання: про секрет довголіття і побажання молодому поколінню.
На перше пенсіонерка із стажем правильної відповіді не знає. На її думку, це знає тільки Бог.
— Мене доля не балувала, в молоді роки жила в голоді й холоді, — розповідає довгожителька. — Їла кашу з проса. А молодому поколінню хочу побажати не бачити війни, розрухи. Побажати миру і любові в сім’ях, щоб батьки виховували щасливих, здорових та розумних дітей.
У свою чергу ми побажали Нелі Іванівні міцного здоров’я. Відсвяткувати не останній ювілей в її житті. Інше, як вона каже, у неї все є. Не голодує, в будинку тепло і зігріта теплом своїх дорослих дітей.
Від редакції: Приємно, що вчора 1 листопада 2017 року в день народження ювілярки її щиро вітало керівництво козятинської дистанції колії. Пройшло 35 років, як Неля Іванівна вийшла на пенсію, а за неї пам’ятають, як за відмінного працівника-залізничника.
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
№ 17 від 24 квітня 2025
Читати номер