Молода циганка з Жмеринки два роки возила по Україні свого раба

Його змушували жебракувати за будь-якої погоди. Найчастіше обирали у містах вулиці із інтенсивним рухом транспорту. Поки водії чекали на зелене світло світлофора, чоловік стрибав на милицях між рядами машин. Другим місцем заробітку були заміські траси перед автозаправними станціями. Милиці натирали тіло до мозолів. Поскаржитися на циганів комусь чужому боявся. Бо ті били за найменшу непокору. Найчастіше – за намагання розпочати з ким-небудь розмову. У такий момент, ніби з-під землі з’являвся хтось з наглядачів.  Він уже знав, що за таке увечері дістане кулаками від когось з чоловіків або ляпасів по обличчю від Нуни. Насправді у неї було інше ім’я – Юлія, але говорили на неї Нуна.  Як і чому інвалід опинився у полоні в циганів? Про це постраждалий чоловік розповів журналісту 20 хвилин/RIA.
 

Нуна забирала всі зароблені гроші

-Це Нуна заправляла усім процесом, - пояснює пан Степан. – Вона сама забирала зароблені мною гроші. Бувало, це робила її старша дочка. Та теж могла вдарити. Я ж для них був рабом. Але я не мав права так говорити. Нуна казала, що це не я раб, а вона рабиня. Бо змушена возити мене, витрачати гроші на харчі, на те, щоб мав де переночувати.

  Безногий чоловік сидить на ліжку у кімнаті будинку-інтернату. З-під ліжка виглядають милиці. У нього нема правої ноги. Ампутували її майже біля пахви. Каже, це давня справа. потрапив під поїзд. Дивом залишився живий. Для цього лікарям довелося відрізати ногу. Було це у Гнівані. Він тоді проживав у Бохониках, хоча народився у сусідніх Ланах. Своєї сім’ї не мав. Їх було двоє – він і мама. На жаль, мами уже нема серед живих. До того, як втратив ногу, працював на різних роботах. На яких? На це питання відповідає коротко: «То там, то сям». Після того як втратив ногу, на роботу ніхто не брав. Степан такий чоловік, що без діла йому нудно. Після того, як опинився в будинку-інтернаті, дізнався, що місцеве лісництво заготовляє жолуді. він придбав стільчик, відро – і гайда на заробітки.

-Сідав на стільчик і швидко визбирував жолуді навколо себе, - розповідає Степан. – Тоді піднімався, йшов далі, видивлявся, де їх найбільше, і знов присідав на стілець. Здавав жолудів більше, ніж ті, хто збирав їх на двох ногах. Для чого? Бо хотів заробити.

-На що витрачав гроші?

-Купив телевізор, антену-тарілку, мобільний телефон. Бажання заробити, в один момент стало для нього пасткою – саме через це він опинився у полоні циганів.

Залишився без мобілки й паспорта

Степан Штойко вже понад десять років в будинку-інтернаті в Тиврові. Установа відкритого типу. Принаймні так пояснили в адміністрації. Вихованцям дозволяється залишати територію, щоб вийти в місто, погуляти в лісі, він поруч. Степан Штойко інколи добирався до Вінниці. все з тією ж метою – трохи підзаробити. Здебільшого жебракував біля центрального ринку. Потім повертався назад. 30 листопада 2014-го чоловік не повернувся в інтернат. Не з’явився ні на другий, ні на третій день. Знайшли його майже через два роки.

-Коли я стояв біля ринку, до мене підійшли двоє чоловіків, - розповідає пан Степан. – Сказали, що знають, де можна заробити більше. Запропонувати обговорити це діло. Я ж не думав, що вони зі мною можуть щось зробити – кругом гуде базар, стільки людей… Поштикав за ними. Завели за ріг будинку, один відразу вихопив мобілку, другий обшарив кишені, відібрав паспорт, пенсійне і 30 гривень, які випросив у людей.

У той же день він опинився у Житомирі. За його словами, ті двоє були закарпатці. Називає їх мадьярами. Одного звали Борис. Він показав місце, де Степан має жебракувати. Нічого іншого, як підкорятися двом здоровим чоловікам, інвалідові не залишалося. Вони забирали всі зароблені гроші. Раптом в один з днів з’явилися цигани. Верховодила серед них та, яку називали Нуна. Між закарпатцями й циганами виник скандал. Степан припускає, що сварилися за місце жебрацтва. Боря забрав його і повіз у Київ. Але Нуна з компанією і там дістала їх. Зрештою, цигани відібрали його у закарпатців. Про те, звідки вони, дізнався значно пізніше, коли після тривалих поїздок по Україні, прибули до Жмеринки.

Давали «на карман» поліції

Житомир, Київ, Тернопіль-Івано-Франківськ, Суми – це ще не весь перелік міст, куди цигани возили інваліда. За його словами, найщедріше платили у Сумах. тому там вони затрималися найдовше.

У Сумах бували дні, коли заробляв по 600-700 гривень, - говорить Степан Штойко. – Все одно били. Одного разу причепилися по-дурному. Питаю, за що б’єте, я ж нічого такого не зробив, ні з ким не говорив. Кажуть, щоб на дєвок не задивлявся. Мовляв, через це поліція їх виганяє з траси. Це було на об’їзній. А мені що до тих дєвок, так само, як і їм до мене.  Кому нужний безногий?

Каже, хоч і гарні були заробітки, але залишатися там не було смислу. За його словами, сумська поліція дуже їх притискала. Він чув від циганів, що поліцейським за раз давали «на карман» по 300-400 гривень. У Тернополі їх теж ганяла поліція. Але цигани на те не зважали. Наступного дня знов вивозили безногого на те само місце. Там все одно мало платили.

У поліцію повідомила продавщиця

Інвалід не раз намагався повідомити комусь, що його тримають у рабстві. Не вдавалося. У великих містах не дуже дослухаються до чужих людей. На таких, як і він, мало хто звертає увагу. Чесно зізнається, що боявся циганів. Боявся, що можуть забити до смерті. Терпів знущання і чекав можливості заявити в поліцію

. -У Жмеринці я підійшов до продавщиці і почав з нею розмову, - каже пан Степан.

– Тут цигани менше контролювали. Побачив, що жінка перейнялася мою бідою. Просив її розшукати у Бохониках двоюрідного брата Юру. Але вона не стала цього робити. Вона подзвонила у поліцію. Ті так само скоро приїхали. Забрали мене до себе. Я все їм розповів. Дуже просив, щоб допомогли забрати документи.

Через деякий час з’явилася Нуна. Я злякався. Думав, вона домовиться з поліцейськими і я знов опинюся в руках циганів. Коли поліцейський вийшов з кабінету, вона стала вичитувати мене, а потім просити, щоб повернувся і не дурив голову. Обіцяла золоті гори. Казала, що ніхто більше мене пальцем не вдарить. Цій жінці я вже ніколи не повірю. Стільки натерпівся через неї. Всі гроші забирали. І після цього я маю знов повернутися!..

В інтернаті Штойка зустріли, як рідну людину. Його ж не полишала тривога. Відчував, що цигани не залишать у спокої. І не помилився. Через два дні вони знов приїхали. Тільки на прохідній їх не пропустила охорона.

Ще не вийшов із стресового стану, а за ним знов приїжджали

Психолог інтернату Людмила Колкевич позитивно характеризує свого підопічного. Знає його протягом майже десяти років. Каже, що Степан Васильович людина спокійна, урівноважена, комунікабельна, не конфліктна і дуже трудолюбива. Раніше у нього не фіксували психічних розладів. Тепер чоловік у стресовій ситуації.

-При кожній нашій зустрічі він не перестає повторювати фразу: «Вони приїдуть знов за мною», - розповідає психолог. – Щоб вийти з такого стану, потрібен час і умови. Ми призначили йому низку заспокійливих процедур. Їх проводимо у кімнаті психологічного розвантаження. Упевненості може додати будь-яка позитивна деталь. Навіть повернення документів. Поки що вони залишаються у поліції. Можливо, вони там потрібні, як речові докази. Але людині вони теж необхідні, хоча б для того, щоб отримати пенсію. Територію інтернату він тепер не залишає, розуміє, що це в його інтересах. Охорона отримала завдання пильно контролювати за кожним, хто приходить в установу. Всі працівники знають про ситуацію з інвалідом Штойком, тому вони теж виявляють до нього особливу увагу. Віримо, що з часом він забуде про цей тривожний час, як про поганий сон.

Циганка під домашнім арештом

Керівник відділу комунікацій обласної поліції Анна Олійник:

-Працівники відділу боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, затримали 28-річну жінку-організаторку незаконного бізнесу. Під час проведення санкціонованого обшуку у її будинку, розташованому в одному з сіл Жмеринського району, поліцейські вилучили документи потерпілого.

Відкрито кримінальні провадження за ч.3 ст. 149 КК України (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини) та ч.2 ст. 304 КК України (втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність). Зловмисникам загрожує покарання до 15 років позбавлення волі. Організаторці такого заробітку оголошено про підозру. Судом їй обрана міра запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Триває розслідування. Поліцейські документують злочинну діяльність співучасників незаконної експлуатації людини та перевіряють інформацію щодо вчинення ними інших злочинних епізодів.

Віктор Скрипник
 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.