Матері сина, який загинув на сході України, вручили медаль

Другий рік у Вінниці учасники бойових дій та волонтери під головуванням пана Славінського проводять зібрання “Донбас”. З нагоди Дня матері 21 травня цьогоріч нагородили мешканку Козятина, матір загиблого героя у війні на сході України Людмилу Кацабіну. Урочисто їй вручили відзнаку “Орден матері бійця АТО”.

У інтерв’ю нашій газеті пані Людмила розповіла, що спочатку відспівували загиблих у церкві Київського патріархату, пройшла панахида. З’їхалось дуже багато матерів, сини яких поклали своє життя за незалежну Україну.

— Дуже важка атмосфера була, — каже Людмила Іванівна. — Тому що прийшли всі зі своїм горем. Важко було там знаходитися, але це данина пошани нашим синам-героям...

Сергій Кацабін хотів бути лікарем

Про свого сина пані Людмила розповідає охоче — він для неї вічно живий.

— Сергій у медичній сфері хотів працювати. З дитинства дуже хворів, відвідав багато санаторіїв і вивчав самотужки медицину. Колись ми поїхали в дитячу обласну лікарню, йому було років 5-6. Лікар-пульмонолог слухає його, а він взяв у нього фонендоскоп і слухає у нього серце. Лікар каже: “Ось тут слухай”...

За словами матері, наш герой дуже легко зводився з людьми. Мати переймалася його хворобливістю, возила скрізь по лікарях. З вдячністю пригадує вона Людмилу Станіславівну Молід (знана в Козятині медпрацівник), яка взяла на себе відповідальність і направила Сергія в інститут “Охматдит” у Києві. Вона не мала права, звичайно, тому що це прерогатива області.

— Коли я приїхала туди, на мене напали, що “ми вас не приймемо з таким направленням!”, — пригадує Людмила Іванівна. — Але прийняли, коли я у відчаї сказала: “Ми спасаємо дітей, а ви відвертаєтесь від нас”. Перший ЛОР подивився і сказав: “У хлопчика хронічна інфекція в носоглотці. Аденоїд”. Направили на операцію у Вінницю. Там знову переймалися, як це ми потрапили сюди з Козятина… Зробили операцію і простуджуватися так Сергійко перестав. Уже коли був у 10 класі Родогощин провів другу операцію. Викривлена була перегородка і аденоїди знову виросли. Дуже вдало зробив і вже набрався здоров’я мій синочок.

Отож з дитинства вирішив Сергій Кацабін стати лікарем. Вступив на навчання  у Погребищанське медучилище на фельдшера. Працював у лікарні, а потім вступив заочно на фармацевта у медичний інститут ім. Богомольця.

На війну пішов не випадково

— Скажіть, як він потрапив на схід, на війну?     

— Сергій ще в 2004 році весь помаранчевий майдан пройшов. Там познайомився з підполковником Володимиром Ільків. У 2013 році вони знову зустрілися на Майдані і разом його пройшли. Там набирали роту в Національну гвардію і мій син разом з цим підполковником пішов в АТО добровольцем. Нам з батьком відкрито не казав. До того 2 чи 3 рази був волонтером, їздив на схід. Один раз приїхав на милицях. У 2014 році перед Новим роком він ще встиг дати інтерв’ю телеканалу ТСН. Сказав: “Якщо не ми, то хто”.

— Він працював на швидкій допомозі?

— Так, він працював на швидкій допомозі і в Києві, і в АТО. Взагалі, Сергій був прикріплений до аптеки. Я подзвонила і спитала, що він там робить. А він каже: “Ми аптеку складаємо лікарям”. І я якось заспокоїлась, розслабилась. А тут, коли вже з'ясувала ситуацію, коли поклав своє життя, він не мав туди їхати. Мав їхати інший хлопчина. А мій син каже: “Давай я поїду, ти такий слабенький”. Вони поранених повернули на дорогу на Дебальцево. І взірвалася машина з Сергійком у селі Логвиново. Вони попали на фугас, а там уже їх дострілювали. Підполковник, який виступав на похованні, сказав: “Я ще такої війни не бачив. І в Іраку був, і в Афганістані був. Я не бачив, щоб медицину розстрілювали впритул. Це страшна війна. І коли нам кажуть, що росіяни — наші брати, то я не знаю, як брат брата може вбивати. І питається, за що. Прийшли на нашу землю і нас вбивають”.

— Хто ж став ідейним наставником вашого сина по життю?

— Найголовніші наставники — це батько й мати, тому що в молодості ми були членами УНА-УНСО. А в даний момент з 2001 року прийняли освячення Рунвіри — Рідної Української Національної Віри. І Сергій з нами їздив на ці зібрання. Був з нами, всмоктував цей дух, історію нашу. Тому що ми ж не просто так збирались. Коли їхали на поховання патріарха Володимира, в нашій хаті ночували хлопці з УНА-УНСО, тому що треба було раненько з Козятина виїжджати. До речі, Сергій у Вінниці з нами був на зібраннях УНА-УНСО, коли ходив ще в шостий клас. Він дуже хотів побачити президента Кравчука, тому що ми про нього весь час говорили. Я кажу: “Колись побачиш”. І ось ми поїхали на 40 днів поховання патріарха та освячення Дошки на Будинку вчителя, де була Центральна Рада. Там був Кравчук, Філарет, патріарх Димитрій. І мій син підійшов до Кравчука. Той бачить, що так хлопчик біля нього крутиться, і руку йому на голову поклав. І автограф написав на газеті. Так Сергій бачив Кравчука, першого Президента. Бачив, коли копали яму на поховання Володимира, то саме Кравчук один з перших ломом довбав цей асфальт.

Вона — свободівка

— Чим ви зараз займаєтеся в повсякденному житті? Наскільки мені відомо, ви завжди займали активну позицію.   

— Так, займала активну позицію. А зараз вже не так інтенсивно. Я прихильниця партії “Свобода”. Коли прослухала інтерв’ю Кошулинського (він був заступником голови Верховної Ради), вже твердо вирішила, що буду голосувати за партію “Свобода”, не дивлячись ні на що.

— Скільки років ви підтримуєте цю політичну силу?

— З 2006 року. Ще коли вони не були партією “Свобода”, називались по-іншому. Мені вони по духу близькі, там дуже багато людей, які свідомі і які з вищою освітою.

Молодь має поважати предків

— Що б хотілося побажати нашій молоді, нашій владі, від матері, що втратила свого сина на війні?

— Молоді побажання — щоб брали більше участі в житті. Я не називаю політичному. Тому що слово “політика” нам перекрутили зовсім. Колись генерал-майор Петров (його книга “Концепція суспільної безпеки”) пояснив, що означає слово “політика”. Політикус — це багато інтересу. Якщо в однієї людини інтерес тільки поспати і сходити в одне місце, то вона вже не політик. А якщо у неї ще якісь інтереси, крім цього є, то вона вже політик — хоче чи не хоче. Просто нам теперішня влада перекрутила це слово, що той політик, а той не політик. Ми всі політики. Якщо беремо навіть газету й читаємо, то ми вже політики. Бо беремо участь у житті. Коли кажуть: “Моя хата скраю…”, то хай не забувають, що саме крайня хата горить перша. Бажаю, щоб молодь над собою працювала і щоб не забувала, хто їхні батьки, діди, прадіди. Щоб вивчали досконало нашу історію. Вона дуже цікава, вона важка, її без брому не можна читати, але її треба знати. Щоб розуміти, чому зараз це відбувається на нашій землі. Це не просто так. І поляки нападали на нас, і угорці. А чому? Зараз я вже більше розкажу. Тому що наша земля, це не просто чорнозем, наша земля має хімічний склад солодкий (почитайте Братка-Кутинського “Феномен України”). І найголовніше — наша земля має велику цінність, але не тільки вона. Якби ми знали, про що йде мова. Про те, що в землі! Недаремно зараз немає таких інтенсивних розробок наших надр. Тому що в нашій українській землі вся таблиця Менделєєва. Через це така боротьба йде за нашу територію, землю. Колись розказувала одна рунвістка в Києві, що за кордоном в Європі проводили конкурс кухарів. І наші кухарі зайняли перше місце. І порція борщу коштувала сто доларів. Люди приїздили звідусіль, щоб спробувати того борщу. Але стояла одна єдина умова. Щоб цей борщ був виготовлений на продукції, яка вирощена на нашій землі і має особливий смак. Це було давно, років 20 тому…

Поважайте наших предків, літніх людей, тому що всі будемо у віці. Як ти ставишся, так потім будуть ставитись до тебе. Це побажання молоді.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.