Козятинець Володимир Кіраковський колекціонує ґудзики

• Незвичне захоплення має наш земляк Володимир Кіраковський.

• Він — філобутоніст.

• Торік чоловік почав збирати різноманітні ґудзики. Нині його колекція налічує понад дві тисячі екземплярів, серед яких є унікальні предмети

Володимир Кіраковський народився у Козятині в сім’ї залізничників. Надзвичайно допитливий від природи, ще з дитинства він цікавився колекціонуванням. У шкільні роки збирав поштові марки, завдяки чому дізнався чимало цікавих фактів про різні країни світу.

Після навчання у школі №1 поїхав до Білої церкви, вступив до тамтешнього училища і здобув спеціальність автослюсаря. Згодом життєва стежка привела його до столиці, де наш земляк проходив практику. У Києві Володимир Кіраковський почав відвідувати музеї і захопився історією.

Потім чоловіка призвали до армії. Після строкової служби він повернувся до рідного Козятина і пішов на роботу в локомотивне депо. Пропрацював сорок років. Був автослюсарем, водієм, працював і за іншими спеціальностями. Наразі чоловік на пенсії.

Минулого року наш земляк почав колекціонувати різного виду ґудзики. Про нове захоплення Володимира дізналися друзі та сусіди, які залюбки взялися допомогти і приносили ґудзики з власних речей, які вже не носять. Чоловік зібрав чималу колекцію, яка вже налічує понад дві тисячі предметів. Здебільшого це ґудзики, виготовлені у різні періоди ХХ століття. Металеві, обшиті тканиною, а також інші, більш рідкісні екземпляри.

— Ґудзики робили не лише із металу, такого як золото, срібло, бронза, а також із рогу та інших матеріалів. Ось дерев’яні гудзики, інкрустовані соломкою, — показує чоловік. — Це ґудзики моєї мами Клавдії. Вони приїхали до Козятина із Закарпаття. Робили також ґудзики з мушлі, як річкової, так і морської.

Найбільшою гордістю своєї колекції Володимир вважає саме ґудзики з мушель. Чоловік не лише колекціонує предмети фурнітури, а й знає чимало про історії ґудзиків.

— Раніше ґудзики були показником добробуту, — розповідає Володимир Кіраковський. — Вважалося, що чим більше ґудзиків на одязі, тим більший статус має людина. Наприклад, король франції Франциск І на своєму парадному одязі мав 13 600 ґудзиків. 

Виявляється, із ґудзиками пов'язані навіть забобони.

— На Галичині вважалося поганою прикметою піднімати з землі ґудзик, — зауважує Володимир.

Нещодавно наш земляк почав збирати також давні та сучасні монети періоду широкомасштабного вторгення росії. А свою колекцію ґудзиків Володимир Кіраковський представив у Музеї історії міста. У п’ятницю, 28 лютого в стінах закладу відбулося відкриття виставки «Ґудзикові історії». Директорка Музею Лілія Макаревич розповіла цікавинки з історії ґудзиків.

— Ще шістсот-сімсот років тому в українців не було ґудзиків, — каже Макаревич. — Наші предки раніше використовували мотузки і зав’язували деталі одягу. На території України ґудзики з’явилися в XIV столітті. Ґудзики також використовувалися як обереги. Багаті люди пришпилювали їх на одяг, щоб зберегтися від пристріту. Особливо це стосується ґудзиків блискучих.

В експозиції представили не лише колекцію Володимира Кіроковського. Продемонстрували і найдавніші ґудзики, що зберігаються у фондах музею історії міста.

— Перед вами ґудзики у вигляді сонечка, шестикінечної квітки, ґудзики з дзелентачами, які робили не тільки для людей, а й для кінської збруї, — показує Лілія Макаревич. — Також в давнину були прищепи. Ними користувалися римські легіонери на нашій території. Ці прищепи називалися фібулами. Вони за принципом подібні до сучасних англійських булавок, якими ми користуємося сьогодні.

Представили також ґудзики, які збирала Белла Скоритченко.

— Я працюю з дошкільнятами, займаюся з дітьми для розвитку пам’яті, дрібної моторики, тому збирала ґудзики по кольору і по величині для роботи, — розповідає Белла.

Представили на виставці і ґудзики з родинних колекцій працівників музею. Великі чорні ґудзики належали бабусі Оксани Луценко. Їх часто використовували у 50-их роках минулого століття на пальто, як чоловічих, так і жіночих. Поруч ґудзики з родинної колекції Олени Колодій. Вони пов’язані з історією Козятина, адже належали дідусеві Олени, котрий служив у нашому місті.

Гості, які завітали на відкриття, ділилися враженнями. Тетяну Яковлєву «Ґудзикові історії» перенесли в дитинство.

— Наприкінці 60-их в Козятині був магазин навпроти книжкового, праворуч можна було купити листівки, які коштували від 1 до 5 копійок, а також був магазин галантереї, — згадує Тетяна. — Ми з дівчатами завжди зазирали туди і розглядали вітрину, тому що туди часто завозили ґудзики з країн Балтії.

Гості не лише ділилися враженнями. Лідія зробила доповнення до колекції Володимира Кіраковського і подарувала мішечок з власними ґудзиками. Колекціонер теж завітав не з пустими руками. Він подарував Музею історії міста Козятин старовинний самовар, якому понад дві сотні років. Він належав прабабусі Володимира, яка народилася у 1815 році і мешкала в Сестринівці.

На відкритті виставки виступив хоровий клас дитячої музичної школи (керівник Катерина Батрак). Дівчата заспівали «Рідна серцю Україна».

Виставка «Ґудзикові історії» триватиме у Музеї історії міста до 31 березня.

 

Читайте також:

«Для мене бісер — це медитація»

«Анжела відтворює Козятин таким, яким ми його не бачимо»

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.