«Для мене бісер — це медитація»

- Познайомимо вас із нашою талановитою землячкою Наталією Чорною.
- Вона родом із Махаринець і займається вишивкою бісером. Ікони, пейзажі, метрики, янголята — це все та багато іншого у колекції нашої майстрині.
- Що надихнуло опанувати вишивку і про що мріє рукодільниця — розповіла Наталія
Наталія Чорна народилася і виросла у Махаринцях. Випускниця Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту, де здобула фах кухаря-кондитера-офіціанта, та Київського кооперативного коледжу, де навчалася за напрямом «готельно-ресторанний бізнес». Наразі дівчина у декреті — виховує маленьку донечку. А ще займається рукоділлям. Наталія вишиває бісером.
— Я захопилася вишивкою бісером, коли була ще в сьомому класі, — розповідає Наталія Чорна. — Спочатку я займалася оригамі, ходила на різні гуртки у школі та нашій місцевій бібліотеці. Саме в бібліотеці я побачила, як наша бібліотекар Оксана Сьоміна вишиває бісером. Це мені дуже сподобалося і це мене надихнуло.
— Наталочка завжди приходила до бібліотеки на наш гурток «Друзі бібліотеки», — додає Оксана Сьоміна. — Ми з нею займалися і квілінгом, і оригамі. Дуже багато її робіт є у нас в бібліотеці.
— Зараз дуже модно медитувати, — продовжує Наталія. — Для мене бісер — це медитація. Я починала з маленьких картинок. Спершу вишила маленький Герб, мені дуже сподобалося. Потім спробувала вишити ромашки, вони теж були невеликого формату. Потім вже перейшла на більші картини. Спочатку робила неповну зашивку, потім вже почала повну. І так у мене зібралася вже колекція. Щоправда, багато моїх картин без рамок, оскільки оформляти роботи — це не дешево. Найважча моя робота — вовки. Вони складні, тому що чорно-білі. Навіть бувало таке, коли сиділа довго за вишивкою, то в очах все біле ставало. Але коли я їх вставила в рамку і побачила результат — це вартувало того часу і сил, що я на них витратила.
Кожна картина Наталії Чорної має свою історію. Серед робіт дівчини — годинник, циферблат якого вишитий бісером. Її майстриня створила п’ять років тому, дорогою до Маріуполя.
— У мене є подружка, яка жила в Маріуполі, — розповідає Наталія. — Сама вона з Білосілля, але вийшла заміж за хлопця, який народився і жив у Маріуполі. Вона запросила мене і свою маму влітку в гості. Я подумала: «Так довго буду їхати в поїзді, що ж я маю там робити?» Взяла з собою цю заготовку. Виходить, що я вишила годинник, поки їхала до Маріуполя і назад.
Вишиває дівчина не лише картини. У її доробку є також рушники та ікони. А ще вишивкою з бісеру Наталія декорує різні предмети: косметички, подушки, наволочки.
— Я пробувала і вишивку хрестиком, але відчула, що це не моє, — каже майстриня. — У мене вийшла невелика картинка — маки. Але я зрозуміла, що бісер мені набагато цікавіший і результат мені подобається значно більше, коли я вишиваю бісером, ніж нитками. Нещодавно я народила донечку і після цього почала вишивати картини більш на дитячу тематику: янголят, ікони, метрику. Щоправда, зараз менше часу на це все через материнство.
Попри те, що часу на улюблене хобі вже не так багато, Наталія встигає опановувати ще й нову техніку. Не так давно дівчина захопилася виготовленням силянок. Це традиційна прикраса на шию, сплетена з бісеру.
— Силянка, яка на мені — це одна з моїх перших робіт, — показує Наталія прикрасу, виготовлену з чорного, червоного та білого бісеру. — Її я робила приблизно тиждень, але це так — сідала в день десь по півгодини, і це здебільшого вночі було, коли дитина спить, тому що їй все цікаво, і бісер теж. Зараз виходить працювати тільки вночі, коли вже ніхто не заважає і коли тиша.
У майбутньому дівчина мріє вишити бісером свою вишиванку. А частину робіт, які вже створила, Наталія Чорна представила на персональній виставці. Її відкрили у Музеї історії міста Козятин у вівторок, 28 січня. В експозиції сімнадцять робіт майстрині.
— Це не всі мої роботи, адже багато картин я подарувала, — каже Наталія. — Є роботи, які досі не оформлені в рамки, їх близько десяти. Це моя перша персональна виставка і це була моя мрія — показати свої роботи на виставці. Але почалася повномасштабна війна і це все було якось не на часі. Крім того, рамки подорожчали і я зрозуміла, що навряд чи вийде це зробити. Але коли вже почалася організація виставки, я зрозуміла — або зараз, або ніколи. Так вийшло, що приблизно за тиждень до виставки я оформила три свої найбільші роботи — маки, вовки і снігурі. Мені дуже сподобався результат. Дуже рада, що виставка підштовхнула мене оформити ці роботи. тому що коли вони лежали просто складені — це одне, а коли вони вже оформлені в рамки — це інакше виглядає.
Презентувала виставку директорка Музею історії міста Лілія Макаревич. Вона розповіла не лише про майстриню, а й поділилася цікавинками про історію вишивання бісером.
— Наші предки з давніх-давен користувалися бісером не тільки для того, щоб себе прикрасити, а й щоб захистити, — каже Лілія Макаревич. — На кожній сукні та сорочці дівчини чи жінки повинен був бути оберіг. Використовували не тільки вишивку нитками, а й бісерну. Наші пращури виплітали з різнокольорових бусинок захисні візерунки та орнаменти.
Привітати із відкриттям виставки і підтримати майстриню завітали учні ліцею №3, знайомі, близькі та творчі люди. Своїми побажаннями і враженнями поділилися бібліотекар Оксана Сьоміна, фахівець соціальної роботи, рукодільниця Олена Слободянюк, майстриня Галина Сушко, начальник відділу культури Світлана Рибінська. Учениця музичної школи Кіра Вахлярська подарувала усім гостям виставки пісню «Синє небо, жовте поле» (викладач Богдана Семикоз).
Познайомитися із творчістю нашої талановитої землячки можете і ви — виставка Наталії Чорної діятиме у Музеї історії міста до 24 лютого. Вхід вільний.
Читайте також:
Шестикласник створює мотанки у власній стилістиці
«Я щаслива жінка, тому що на своєму місці»
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.