Ірина Колесник: «Остання поїздка не була безпечною, але я не припиню поїздок на передову»

• Герої тилу. Відомий волонтер та депутат Вінницької обласної ради Ірина Колесник під час останньої поїздки на фронт у 2022 році потрапила під ворожий обстріл.
• Самі волонтери встигли в укриття, але їхню автівку зрешетило осколками.
• Ми зустрілися з пані Іриною і поговороли про її волонтерські будні

Ірина Колесник почала займатися волонтерством ще з початку Революції Гідності. Після перемоги Майдану, почалася війна і багато знайомих хлопців та дівчат пішли захищати наші кордони на сході України. 

— Ось тоді й почалося моє волонтерство у пошуках форми, берців і т. д. та поїздок, — каже Ірина.

— Де вас застало повномасштабне російське вторгнення 24 лютого?

— Як і більшість українців вдома. У той ранок був дзвінок від друзів, щоб приїжджала терміново, бо потрібна допомога по евакуації поранених.

Попередньо ми неодноразово з деякими хлопцями  обговорювали наші дії на випадок, якщо почнеться повномасштабна війна. Чи була готова до війни? Напевно, як і більшість, не хотіла в це вірити... Але, так, до слова, мій тривожний рюкзак був складений ще 14 лютого. 

— Розкажіть про перші дні чи тижні після повномасштабного російського наступу. 

— Перші дні війни були важкі. Переживала за безпеку своєї доньки, за батька. За племінниць. Менша на той час була в Івано-Франківську, і за 500 метрів від її гуртожитку пролунав вибух. Одночасно з цим  вивозила поранених у перший день війни, отримувала просто неймовірну кількість дзвінків від тих, хто потребував різної допомоги: від виїзду з міст конфлікту до збору найнеобхіднішого для наших військових.

Розуміння того, що багато друзів, рідних знаходяться на лінії вогню без необхідної кількості зброї, захисту, аптечок, рацій призводило до легкої форми паніки. Але ця паніка не паралізувала, а гнала вперед. 

Ти просто починаєш дзвонити до міжнародних партнерів, розповідати, пояснювати потреби для України. Першими, хто відгукнувся, були партнери з Франції. За ними — Польща, потім Німеччина та американські міжнародні фонди і просто жителі Америки, з якими знайомилася протягом цього часу.

На жаль, з перших днів війни по сьогодні ми втрачаємо найдорожчих нам людей.

— Ви часто їздите «на нуль»? 

— Так, але хотілося б ще частіше. Наша крайня поїздка була найменш безпечною. Ми попали під обстріл і нашу машину посікло. Але це не означає, що я не планую найближчу поїздку до наших хлопців.

Адже потреби не зменшуються. Щодня маю запити від військових не тільки з Козятинщини, а з інших регіонів нашої країни. Майже щодня велика кількість посилок передається Новою поштою, а також бригади вантажаться в нас на складі, як, наприклад, 2 січня 95 бригада, 13 батальон та госпітальєри. 

— Які зараз у наших хлопців проблеми на фронті? 

— Найбільше потребують ліків протизастудних та противірусних, поступив запит від лікарів із Добропілля на медикаменти різного спектру дій та апарати hoffmann, ортопедичний дриль і ортопедичну осциляторну пилу, портативний УЗД апарат, дерматоскоп. 

Потрібна термобілизна, тепла форма, рації, машини, генератори та автономні пічки, спальні мішки, тепловізори чи прибори нічного бачення. Евакуаційні бригади з вивозу поранених потребують CAT турнікети, бандажі Olaes 6, оклюзійні вентильовані VENT CHEST SEAL TWIN пов’язки, гемостатичні бинти QuikClot Combat Gauze та декомпресійні голки. 

Над такими поставками ми зараз працюємо. 

— Від початку війни Вінниччина прийняла більше 600 тисяч біженців і близько 180 тисяч залишаються в області на цей день. Їм надається допомога волонтерами, в тому числі вашим волонтерським рухом.

— Там залишаються величезні території, що ще довго будуть не придатними для життя. Люди рятуються від війни, у тому числі, в громадах Вінниччини. Намагаємося підтримати громади та їх мешканців продуктами харчування, медикаменти, побутовою технікою.

— Це дуже великий обсяг роботи, як ви з цим справляєтеся? 

— У мене чудова команда «Об’єднання Ірини Колесник», яка завжди поруч і не боїться ніяких викликів. Маючи роботи, родини, вони знаходять час та можливості допомогти іншим людям. Наша громадська організація на території колишнього Козятинського району видала близько 40 000 продуктових пакунків, передали медикаменти, функціональні ліжка, медичні крісла для маніпуляції Козятинські ЦРЛ, генератори, інвалідні візочки, крісла туалети, памперси для дорослих, дитяче харчування, памперси, дитячі візочки.

Завдячуючи нашим міжнародним партнерам ми можемо допомагати нашим військовим та населенню.

Я дякую команді, що не дивлячись на всі виклики, які часто стають перед ними, вміло тримає удари.

Хочу подякувати всім нашим волонтерам. Їх всіх навіть не перерахувати. Це не тільки наші місцеві відомі волонтери, а ті, хто давно вже живуть за кордоном, але не забувають, звідки походить коріння і постійно допомагають та донатять на допомогу Україні. Адже тільки разом ми зможемо подолати ворога  і наближати нашу перемогу.

— Що далі плануєте робити? 

— Найголовніше на сьогодні – це здобути Перемогу. І щоб кожен дочекався своїх рідних із війни. А потім буде важлива робота по відновленню нашої неньки України. Сподіваюсь, що після нашої перемоги ми так само будемо єдині, і побудуємо таку країну, в якій ми хочемо жити.

Читайте також про волонтерів:

Ольга Пирогова: «Мрію про перемогу і дуже хочу реставрувати в селі храм»

Ольга Шостак: «Перші дні плакала і молилася, а згодом пішла волонтерити» 

Сергій Сиваківський: «Наша маленька роль — з’єднувати людей і організовувати процеси»

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.