684 дні на нулі, без ротації: яким був сержант Михайло Іщук, який загинув на Запоріжжі

• Він пішов до військкомату вже вранці 24 лютого 2022 року, а згодом провів на передовій 684 дні без ротації.
• Михайло Іщук керував підрозділом ударних безпілотників, навчав молодих бійців і власноруч удосконалював техніку. 8 листопада минає друга річниця його загибелі.

8 листопада минає два роки з дня загибелі Михайла Іщука — захисника, який жив у Козятині, добровільно став до лав територіальної оборони на початку повномасштабного вторгнення та воював на найгарячіших напрямках.

Воїн загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Лугівське на Запоріжжі. Йому було 49 років. Про життєвий шлях захисника згадала секретар Козятинської міської ради Ірина Репало.

Відмінник, інженер і підприємець

Михайло Іщук народився 23 травня 1975 року у Вінниці. Згодом його родина жила в Мурованокуриловецькому районі, а пізніше переїхала до Молдови, у місто Фалешти.

Ще зі школи Михайло захоплювався хімією та фізикою, мав здібності до точних наук і за успішне навчання отримав золоту медаль. Після школи вступив до Вінницького політехнічного інституту.

Коли окупанти зайшли в Придністров’я, родина переїхала до Козятина. Після закінчення інституту Михайло працював на місцевому молокозаводі, де налаштовував обладнання.

Згодом долучився до запровадження комп’ютерної спеціалізації в училищі та відкрив комп’ютерний центр. Багато хто знав його і як представника виробництва «Корса». Він постійно розвивався, вдосконалював свої навички та займався підприємництвом.

Та найбільше, за спогадами рідних, Михайло цінував сім’ю. Дружина називала його чоловіком, за яким завжди було спокійно й надійно. Доньок він лагідно називав «мої принцеси».

Пішов захищати Україну в перший день вторгнення

24 лютого 2022 року Михайло вже вранці був у військкоматі. Наступного дня його призвали до лав бригади територіальної оборони.

3 липня 2022 року він вирушив на Бахмутський напрямок, де провів 120 днів. Пізніше служив у військовій частині А7221. За словами Ірини Репало, на передовій без ротації він перебував 684 дні.

Михайло керував відділенням ударних безпілотних авіаційних комплексів. Завдяки технічним знанням власноруч налаштовував і вдосконалював обладнання, впроваджував нові технології. Його робота допомагала рятувати життя українських військових.

Підрозділ був укомплектований молодими бійцями. До них Михайло ставився по-батьківськи: навчав, підтримував і намагався берегти. У 2023 році проходив військове навчання в Німеччині, у Рамштайні.

Нагороди та останній бій

За службу, мужність і волонтерську діяльність Михайло Іщук отримав низку відзнак. Серед них:

• відзнака «За героїзм та патріотизм» — у 2016 році як волонтер;
• медаль «Захиснику рідної землі» — у 2022 році;
• медаль «Незламним героям російсько-української війни» — у 2023 році;
• нагрудний знак «Золотий хрест» — 24 вересня 2023 року;
• медаль «За оборону рідної Держави» — 1 листопада 2023 року;
• медаль «За вірну службу» III ступеня — 16 листопада 2023 року;
• почесна нагорода «Зірка пошани» — 29 квітня 2024 року;
• відзнака «За героїзм та патріотизм» — 22 травня 2024 року;
• відзнака «Залізний хрест» — 3 липня 2024 року.

Також Михайло був почесним донором України. Він мав рідкісну четверту негативну групу крові й розумів, наскільки важливою може бути його допомога для тих, хто потребує переливання.

Сержант Михайло Іщук, командир відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини А7221, загинув 8 листопада 2024 року поблизу села Лугівське Малотокмачанської громади Пологівського району Запорізької області. Під час бойового завдання він залишився вірним військовій присязі.

Поховали воїна на центральному кладовищі Козятина, на Алеї Слави.

У Михайла залишилися дружина, доньки, рідні та побратими, для яких він назавжди залишиться людиною, що вміла підтримати, навчити й захистити.

Вічна пам’ять і шана Герою.

Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.