«На похороні сказала дівчатам: зберіться, вдихніть, ми повинні заспівати. І ми йому заспівали»

• Відійшов у вічність золотий голос Козятинщини, соліст гуртів «Експрес», «Струни серця», дуету «Мелодія душі», художній керівник будинку культури села Сигнал, Володимир Іжицький. Ми попросили художнього керівника гурту «Струни серця» Тетяну Коломієць розповісти про непересічну особистість, якою був Володимир Іжицький.
   

— Ще в школі батьки Володимира бачили талант хлопця і привели його до музичної школи. Трохи в ній повчився та відчув, що вчать не того, чого він прагне. Він своє хотів грати, а не те, чого вчили. Покинув музичну школу і сам навчався. Грав на весіллях. Потім строкова служба. На службі у нього з’явився ще один талант. Він дуже добре вмів готувати. Після служби вступив до Тульчинського фахового коледжу культури, де став фахівцем хореографії. Сам танцював у нашій «Зорянці Арт», вів гурток танцю в тоді ще залізничній лікарні. А потім пішов у РДК.

— Як ви познайомилися з Володимиром?

— Я знала Володимира задовго до нашого знайомства. Він з моїм майбутнім чоловіком грали на весіллях. Коли я тільки пішла до школи, він у нас якось вів урок співів. Вже ближче ми познайомились, коли я після училища працювала в будинку піонерів. У мене був вокальний гурток і ми створили вокальне тріо. Ми почули, що в будинку залізничників буде концерт, прийшовши туди, побачили, що там є тріо хлопців. Вони запросили нас до себе і ми стали там займатися. А якщо відверто, то нас туди переманили працювати. Так народився ансамбль «Промінь». Володя там зо два роки вів хореографію, а коли йому через травму коліна було важко показувати своїм танцюристам рухи і присядки гопака, мусив покинув хореографію у розквіті своєї творчості. У нього на той час було дві групи по 50 талановитих дітей. Не міг за станом здоров’я навчати дітей і приєднався до нашого вокального ансамблю.

Потім настали на залізниці важкі часи і нас всіх з займаних посад скоротили. Ми перейшли у районний будинок культури. Володя по інвалідності пішов на пенсію, але його влаштували на роботу у районному будинку культури на посаду соліста-методиста. Всі ми там працювали, поки у 2021 році не ліквідували Козятинський район.

— Коли створили відомий в Україні і за її межами вокальний гурт «Струни серця»?

— У 2006 році я вийшла з декретної відпустки і ми разом створили цей ансамбль. Дівчата мінялися в ансамблі, а я, Володя і Тоня були костяком колективу. Я робила обробки пісень. Перших наших дві пісні у «Струнах серця» були «Туман яром» і «Сонце низенько». З піснею «Сонце низенько» ми їздили залізницею і вибороли на тому конкурсі перше місце. Володя не знав нот по висоті, але він по нотах співав і всі пісні, весь репертуар були побудовані на ньому. Я молилася на свого Іжицького бо знала, що другого такого Володі у мене не буде. Я пісні розписувала, а він мав дуже добрий слух. Міг підібрати, підіграти і я завжди дослухалася до його думки тому, що у нього до музики був природній дар.

— А як Володя став солістом «Берегині» у Сигналі?

— Коли Козятинський район ліквідували, ми опинилися на роздоріжжі. За деякий час я пішла у міську культуру і запитала: вам «Струни серця» треба чи не треба? Вони сказали, що треба. Володимира прилаштували в Сигнал, а Тоню — в Пиковець, Інну взяли у Глухівці, а мене — у міську культуру. З Тонею Володя ще з весіль разом співали.

— Розкажіть як організували перший вокальний ансамбль Володимира «Експрес».

— Це ще було до 1998 року, створив його мій чоловік Олександр Коломієць. Вони грали і співали з Володимиром на весіллі і у них були власні альбоми, записані на касетах. Їх пісні знали по всій Україні і за кордоном. А голос Володимира звучить і буде звучати у тих альбомах по всьому світу.

Зараз ми всі в в пригніченому стані. Розуміємо, що треба змиритися із втратою товариша і друга. Але не виходить. Нам дуже Володі не вистачає. В житті різні бувають негаразди і горе. Коли у нього був не добрий настрій, він приходив і казав: дівчата, а ми давайте заспіваємо.

У нашому репертуарі є пісня про війну. Ми її важко вчили, на репетиції наплачемось і Вова з нами плакав. Він дуже переживав, що хлопці гинуть на війні. Поки вивчимо пісню патріотичної тематики, то настраждаємось. Останній наш виступ з ним був на День медичного працівника. Він тримався, але відчувалося, що у нього є проблеми зі здоров’ям. А на передостанньому концерті у Сигналі, коли він співав пісню «Соколята», в залі пропало світло і він її так доспівав, наче й світло не вимикали. 

— Як «Струни серця» пережили цю страшну звістку?

— Ми її ще не пережили і не відійшли. Всі в сльозах. Бувало при житті він жартував, чи відчував, що зі здоров’ям у нього не все гаразд, казав, що «от помру», а ми казали йому: Вова не жартуй, ми звикли тобі тільки аплодувати. Шкода, що так сталось. На похороні сказала дівчатам: зберіться, вдихніть, ми повинні заспівати. І ми йому заспівали.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.