Трішечки гумору Мер та його прихвосні Літа 201…, у перший день жовтня, Господь Вседержитель раптово викликав до своєї резиденції у Захмарові янгола Саву. Негайний виклик не віщував нічого доброго. Наляканий Сава пошкріб неголену пику, заховав у кущі пляшку нектару, принесену знайомим чортом, причепив крила і, змахнувши ними, полинув у синю височінь Господь прийняв його стримано. Вдарив владною десницею по теці з паперами та невдоволено гримнув: — Ти куруєш Вінниччину? — Я, володарю! — затріпотів крилами янгол Сава. — То якого бі…! — Господь вчасно закрив рота. — Чому допускаєш такі неподобства? — Неподобства усюди, Вседержитель, — відрізав Сава. — Владники розперезалися. Крадуть, хабарничають, луплять з людей шкуру до живого м’яса. Злочинність і розпуста процвітають на землі, особливо серед чиновників. Господь втомлено зітхнув. — Знаю, Сава. Ти, от що, навідайся до Гузинятин, та склади мені доповідь про місцевих, — він скривився, - грішників. Вже пора класти край їх діянням. Я вже домовився з начальником пекла, можеш взяти з собою того Мурзефула. Сава ляснув крилами і спустився на свій ряд. Тричі свиснув, відразу показалась лукава пика з чорними очима і елегантними вусиками. — Я вже знаю! — буркнув Мурзефул, принюхавшись. — Ну й морока! Цей Пузятин така діра! — він покрутив надушеним прилизаним хвостом і поглузував. — У мене ззаду чище, ніж у місцевого голови у місті. Кинувши критичний погляд, зауважив: — Раджу вдягнутися простіше. У жовтні там болота по вуха, втопитися можна не те що забрьохатись. Летіли днів чотири, сіли у п’ятницю. Дощ лляв як з лійки. Сава, розкривши стару парасольку, гепнувся на зупинці на вул. Сєдова. Десь у садку затріщали гілки. Мурзефул вийшов та мило розвів руками. — Перед вами, колего, славний Гузинятин. Більше десяти років ним керує Птоломей Власович Мурзіані, відомий у пеклі під призвіськом «Пилосос», бо він ссе гроші з міста наче пилососом. . — Гарно керує, — зауважив Сава. — Зупинка така брудна, що аж блювати хочеться, а розклад руху такий, що голову зламати можна. — Біля заготконтори зупинка розбита ущент. Інші зовсім не обладнані та схожі на шпаківні. Майже на кожному розі сміттєзвалище. Каналізаційні люки в більшості відкриті. Так що дивись під ноги, — зауважив чорт, — щоб не гулькнути і не зламати ребра! Відкриті стокові ями з лайном, ну і таке. — Повний набір для туриста. — Це дрібниці, — зауважив Мурзефул. — Немає нормальної бані і люди їздять у Бердичів, щоб помити свої причандали. Немає пральні, немає хімчистки, немає майстерні по ремонту побутової техніки. Якщо ти старий і самітній, то будеш ходити до віку у заср…штанях і вилку від згорілого електрочайника можеш засунути собі у одне місце. — Є майстерня по ремонту побутової техніки на одному з ринків, — зауважив Сава. — Це приватна ініціатива, якісь ризиковані хлопці взялися за справу, — відповів приятель. — У Пузятині жодний бізнес не проходить повз мера. Він не любить, коли гроші течуть повз нього. — А колись було три побутових комбінати. Два знищили, один ледве жевріє. Та скоро і йому буде залізний капут!. — Було та загуло! — зареготав Мурзефул. — З появою пана Птоломея, як у прірву полетіли побуткомбінати, маслозавод, хлібозавод, мідним тазиком накрився ресторан та інші прибуткові об’єкти. Навіть на місці сінема тепер стоїть задрипаний будинок культури, де торгують циганським шматтям. — І куди ж це все поділося? — То єсть великая тайна! — Мурзефул покрутив пальцем у повітрі. — Про це треба питать у депутатів минулих скликань, у суддів, прокурорів, адвокатів, яких мер утримував. У цьому Пузятині такий гадюшник, що треба викликати з пекла хлопців з вилами, щоб вони попорпалися у минулому цього діяча. Дощ посилювався. По калюжах добрьохали до вул. Червоноармійської. — Чому баюри такі? — розсердився Сава, ледве відскочивши від машини, що мало не облила його грязюкою. — Це ще не баюри. Біля ощадкаси на вул. Комсомольскій справжні вирви, наче від метеориту. Там дійсно можна ноги зламати, або втопитися! — Мабуть, асфальт поганий? Звернулися б до пекла. — Це питання до шановного Абрама Чумазовича, депутата міськради і близького друга Птоломея, — буркнув Мурзефул. — Це він виробляє асфальт та кладе або під дощем, або у морозну погоду. — Щоб швидше лопався і скоріше виділяли кошти! Добре, мабуть, гріються разом з мером біля того асфальту. — Нещодавно вони «закатали» півмільйона гривень у ремонт вулиці 8-ма Гвардійська. Причому керівник нахабно заявив у інтерв’ю: «Якщо будуть дефекти, чи ще щось, ми полагодимо і залатаємо» Мурзефул зареготав: — Мовляв, готуйте, дорогенькі, у скорому майбутньому ще півмільйона з міського бюджету на ямковий ремонт. Нічого, будуть вони у мене удвох той асфальт у пеклі язиком лизати. — Діяння святих і нечестивих, — зітхнув Сава. — Але цього замало. — Не хвилюйся, друже! — форкнув чорт. — Тут компромату як лайна. Кожний депутат, кожний посадовець настільки загруз, що всіх гамузом можна відправляти на трудові роботи. Уявляєш цю зграю. Є такі, що потіють тут у штанях третій або четвертий строк! — Вони у мене у списку: депутат Ляпсус, Голобокий, Бугровський, Маклай та інші. Ото вже пристаралися для міста, ото вже напрацювалися. Дощ кушпелив все сильніше. Вийшли на Грушевського, де стрибали мокрі перехожі та метушилися з крамом продавці. Чорт сплюнув, дістав фляжку і трохи гулькнув. — Цей приватний вертеп, тобто ринок стоїть на місці колишнього тубдиспансеру. Його городянам, мабуть, на здоров’я організував пан голова. Ніякої гарантії, що купуючи харчі, люди не купують з ними різні хвороби. Сава позеленів так, наче його вже схопила кишкова паличка, і тицьнув рукою у бік багатоповерхівки. — А там що за вирва? — Краса і гордість Гузинятина! — зареготав Мурзефул. — Колись це був котлован під багатоповерхівку, а зараз велетенський смітник із різною дохлятиною. Розплідник щурів, жаб та іншої гидоти у центрі міста, поруч з тим же ринком та житловими будинками. Тут і дітки граються поруч: он, недалеко майданчик, правда, вбогий та куций. Але дітки і цьому раді. Пенсіонери розповідають, що літом стоїть такий сморід, неможливо кватирку відчинити. — По совісті, потрібно пригнати техніку, помпи, вдягнути того владного «Павліна» та усю його свиту у гумові комплекти, протигази, дати лопати та змусити працювати, доки цей гнійник і це стидовище не щезне з лиця міста. — Мабуть, це саме той «благоустрій», який гучно обіцяли мер та його прихвосні у всіх програмах розвитку міста, затверджували на сесіях, та обіцяють на виборах. Але у своїй жадобі мер та його команда дійшли до повного глупства.. — Мене вже нічим не здивуєш. За роки вбогого керівництва він довів місто до повного занепаду. Уявляю, які гроші з міського бюджету та інших фінансових джерел пройшли через його липкі руки? Він зі своїми любими друзями стільки наробив тут шкоди, скільки не зробив жоден ворог. — Працювали централізовані котельні, і хоча були проблеми з теплом, воно усе-таки було в оселях. Але, я вибачаюсь, цей «поросячий хвіст» разом з депутатом Ляпсусом, начальником «Теплоенерго» закрив усі централізовані котельні, а городян примусили перейти на індивідуальне опалення. — Це як? — Як у пеклі, де кожний котел опалюється окремо. Тобто, якщо ти можеш поставити газового котла, то став та грійся, а не можеш, то замерзай. Тим, хто не зробив таке опалення, запропонували купувати електрообігрівачі. — І що? — Кошти під програму «Тепло» мабуть добре зігріли пана голову і його прихвоснів. Мешканці внаслідок цієї хитрої комбінації отримали три складені пальці. Адже порівнювати централізоване опалення з теплом єлектрообігрівачів — це все одно, що порівнювати теплу ковдру з простирадлом покійника. Дуже страждають перші поверхи. Труби, що гріли підлогу, не працюють, стіни промерзають. — В мене велике бажання, — буркнув Сава, — надавати комусь по пиці. — Можна і без бійки втерти носа голові та його чиновникам. — В тебе є ідея? — Сьогодні нарада. Влада добре вляпалась. Комунальники з дозволу мера зливають фекалії у каналізаційні люки біля багатоповерхівок та гуртожитків. Зрозуміло, що це не законно, але вони чхати хотіли. Сморід стоїть жахливий, а от якщо заб’ється каналізаційна система, тоді вже буде повний кирдик! — Не міська рада, а божевільня! — Дуже влучно. Я вже розіслав їм візитки від компанії «Індастріз пекло». Нас чекають пан Птоломей Мурзіані та уся його гоп-компанія. Алайла Лоуха (далі буде) «Індастріз пекло» відвідало Гузинятин

Трішки сарказного гумору :)