Знову в скорботі, на колінах та зі сльозами на очах. Попрощалися з Юрієм Родюком.

• Страшна звістка надійшла 24-го числа. Зустріла громада свого захисника 27-го жовтня живим коридором по всьому маршруту траурного кортежу.
• Прощалися з Юрієм біля будинку батьків, прощалися біля його будинку.
• Прощалися на алеї Слави міського кладовища.

Найбільше людей було біля будинку, який Юрій власноруч збудував зі своєю дружиною Марією. Ще до появи траурного кортежу сусідка Олена з своєю подругою від траси до самого будинку встелили живими квітами захиснику України дорогу.

— Юра мав золоті руки, а в Маші добре серце. Їх обох поважають на роботі, он скільки з Машиної і Юриної роботи прийшло. Маша і Юра якось доповнювали один одного. Будинок збудували, в дворі порядок навели, тільки жити, — казали спільні друзі Юрія і Марії.

— Я знаю Юрія Родюка, як дуже толкового працівника. Схеми і сам електровоз він знав досконало, — каже майстер електроапаратного цеху Олександр Гаврилюк, — До нього колеги по роботі часто зверталися за допомогою і він нікому не відмовляв. Треба допомогти, завжди допоможе, а взагалі він був великим трудягою.

Дуже тепло характеризує загиблого воїна заступник начальника локомотивного депо Микола Загоруйко. — Я в депо працюю недавно, всього два роки. Юрій з перших днів справив на мене саме приємне враження. Скільки разів ми спілкувалися з ним у виробничих питаннях, від нього я ніколи не чув таких фраз, як «не знаю, може не вийде» чи «я цього не зможу» Він завжди казав: шеф спробую. Шкода, що працівник такого рівня до нас вже не повернеться.

Кортеж з тілом Героя рідні, близькі, сусіди близькі і ті, що через дорогу, колеги по роботі Юрія і Марії, друзі та колеги по роботі батьків загиблого воїна Віктора Петровича та Любов Петрівни зустріли на колінах

Чин похорон за загиблим воїном провів благочинний Вінницько-Тульчинської єпархії настоятель храму Святого пророка Іллі митрофорний протоієрей Роман Масира.

Заупокійна молитва йшла до завершення, а на вулиці вже стала формуватися траурна колона, яка взяла курс до міського кладовища.

Біля Алеї Слави за загиблим воїном провели прощальний мітинг.

Відкрила його начальник відділу культури козятинської міськради Світлана Рибінська.

— Шановна громадо. Знову у кожного з нас вирвали серце з грудей. Знову в скорботі і зі сльозами на очах ми зустріли нашого воїна, який поліг в бою за Україну. Його бій закінчився, а у нас він почався завдяки Юрію і тисячам таким, як він.

Далі ведуча зупинилася на біографії Героя

— Юрій Родюк народився 19 червня 1988 року у місті Козятин. Навчався в 5 школі. Згодом — у нашому училищі. Мав багато друзів, які цінували Юрія за його надійність та щирість. Мав захоплення автомобілями, що згодом переросло в роботу, яка йому дуже подобалася. Мав золоті руки. Саме він з дружиною Марією власними руками побудували будинок. Працював, як і його батько у локомотивному депо.

Навідник механізованого відділення, механізованого взводу, механізованої роти, механізованого батальйону — солдат Юрій Родюк був, призваний на військову службу 10 серпня 2023 року, проходив службу в Козятині. Неодноразово зустрічав воїнів, які поверталися додому на щиті.

13 жовтня був відправлений на Бахмутський напрямок. 22 жовтня 2023 року загинув поблизу населеного пункту Курдюмівка, Бахмуцького району, Донецької області, —  сказала ведуча і запросила до молитви за загиблим воїном Отця Романа.

Після молитви слово мав отець Роман та міський голова Тетяна Єрмолаєва. Обоє попросили у Всевишнього для Юрія царства небесного та подякували батькам загиблого воїна за такого сина. Потім з Героєм стала прощатися громада. Цього скорботного дня востаннє.

Поховали Юрія Родюка на Алеї Слави міського кладовища під Гімн України

та військовий салют від військової групи.

Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.