Знову в скорботі, на колінах та зі сльозами на очах. Попрощалися з Юрієм Родюком.

• Страшна звістка надійшла 24-го числа. Зустріла громада свого захисника 27-го жовтня живим коридором по всьому маршруту траурного кортежу.
• Прощалися з Юрієм біля будинку батьків, прощалися біля його будинку.
• Прощалися на алеї Слави міського кладовища.

Найбільше людей було біля будинку, який Юрій власноруч збудував зі своєю дружиною Марією. Ще до появи траурного кортежу сусідка Олена з своєю подругою від траси до самого будинку встелили живими квітами захиснику України дорогу.

— Юра мав золоті руки, а в Маші добре серце. Їх обох поважають на роботі, он скільки з Машиної і Юриної роботи прийшло. Маша і Юра якось доповнювали один одного. Будинок збудували, в дворі порядок навели, тільки жити, — казали спільні друзі Юрія і Марії.

— Я знаю Юрія Родюка, як дуже толкового працівника. Схеми і сам електровоз він знав досконало, — каже майстер електроапаратного цеху Олександр Гаврилюк, — До нього колеги по роботі часто зверталися за допомогою і він нікому не відмовляв. Треба допомогти, завжди допоможе, а взагалі він був великим трудягою.

Дуже тепло характеризує загиблого воїна заступник начальника локомотивного депо Микола Загоруйко. — Я в депо працюю недавно, всього два роки. Юрій з перших днів справив на мене саме приємне враження. Скільки разів ми спілкувалися з ним у виробничих питаннях, від нього я ніколи не чув таких фраз, як «не знаю, може не вийде» чи «я цього не зможу» Він завжди казав: шеф спробую. Шкода, що працівник такого рівня до нас вже не повернеться.

Кортеж з тілом Героя рідні, близькі, сусіди близькі і ті, що через дорогу, колеги по роботі Юрія і Марії, друзі та колеги по роботі батьків загиблого воїна Віктора Петровича та Любов Петрівни зустріли на колінах

Чин похорон за загиблим воїном провів благочинний Вінницько-Тульчинської єпархії настоятель храму Святого пророка Іллі митрофорний протоієрей Роман Масира.

Заупокійна молитва йшла до завершення, а на вулиці вже стала формуватися траурна колона, яка взяла курс до міського кладовища.

Біля Алеї Слави за загиблим воїном провели прощальний мітинг.

Відкрила його начальник відділу культури козятинської міськради Світлана Рибінська.

— Шановна громадо. Знову у кожного з нас вирвали серце з грудей. Знову в скорботі і зі сльозами на очах ми зустріли нашого воїна, який поліг в бою за Україну. Його бій закінчився, а у нас він почався завдяки Юрію і тисячам таким, як він.

Далі ведуча зупинилася на біографії Героя

— Юрій Родюк народився 19 червня 1988 року у місті Козятин. Навчався в 5 школі. Згодом — у нашому училищі. Мав багато друзів, які цінували Юрія за його надійність та щирість. Мав захоплення автомобілями, що згодом переросло в роботу, яка йому дуже подобалася. Мав золоті руки. Саме він з дружиною Марією власними руками побудували будинок. Працював, як і його батько у локомотивному депо.

Навідник механізованого відділення, механізованого взводу, механізованої роти, механізованого батальйону — солдат Юрій Родюк був, призваний на військову службу 10 серпня 2023 року, проходив службу в Козятині. Неодноразово зустрічав воїнів, які поверталися додому на щиті.

13 жовтня був відправлений на Бахмутський напрямок. 22 жовтня 2023 року загинув поблизу населеного пункту Курдюмівка, Бахмуцького району, Донецької області, —  сказала ведуча і запросила до молитви за загиблим воїном Отця Романа.

Після молитви слово мав отець Роман та міський голова Тетяна Єрмолаєва. Обоє попросили у Всевишнього для Юрія царства небесного та подякували батькам загиблого воїна за такого сина. Потім з Героєм стала прощатися громада. Цього скорботного дня востаннє.

Поховали Юрія Родюка на Алеї Слави міського кладовища під Гімн України

та військовий салют від військової групи.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.