Життя Максима обірвав ворожий дрон, коли він виконував бойове завдання

• У четвер, 16 травня, громада нашого міста провела в останню дорогу відважного воїна Максима Корнійчука.
• Він був надійним другом, гуртував біля себе однокласників і одногрупників коли навчався, був душею компанії на роботі та відважним воїном.

Зустріла громада свого захисника живим коридором, стоячи на колінах, кидаючи під траурний кортеж квіти іриси та гвоздики. На подвір’ї батьківського дому розділяли горе матері рідні, родичі, старший брат Максима Володимир, сусіди близькі і далекі, одногрупники загиблого воїна, близькі з Глуховець та Непедівки, колеги по роботі брата Володимира і багато-багато друзів загиблого воїна. Куми, друзі мами Героя Наталії Григорівни, куми Максима. Сам він не встиг одружитися, а похресників мав. 

Ще до живого коридору від брата Максима Володимира ми дізналися, як наш захисник і України загинув, яким він був життєрадісним і як він любив щоб скрізь був порядок: біля будинку і в його особистому житті. 

— Він завжди запалював нас своїми ідеями, казав: ви все приготуйте, а я приїду і ми все те зробимо. Він завжди був в роботі. Коли хотів відпочити, брав вудки і на ставок. Риболовлю любив,

йому не важливо було, вода вкрита кригою чи з літніми хвилями, — розповів Володимир, —

Повномасштабне російське вторгнення його застало в Києві. Приїхав додому, пішов до військкомату. У ТЦК йому сказали, що спеціалістів його профілю поки не треба, але Максим рюкзак з усім необхідним приготував. В травні 2022-го йому зателефонували і він пішов захищати нас і Україну. Мав багато планів і втілював їх в життя, коли приїжджав у відпустку. Все, що ви бачите на подвір’ї, то його проєкт.

Друзі дитинства, одногрупники по Вінницькому коледжу розповідали, що з раннього дитинства у Максима було багато друзів. Найулюбленішою справою хлопців до шкільних років був футбол. В студентські роки Максим був авторитетом серед колег і всі гуртувалися біля нього. Він добре вчився і в нього було чому повчитися — казали вони

Над труною Максима схилили голови мама, брат і інші родичі, а отець Роман став співати заупокійну молитву. По її завершенні з славним воїном стали прощатися, а попрощавшись військові взяли домовину з тілом Героя на плечі і понесли до храму Святого пророка Іллі.

Чин похорону за захисником України провели священники Православної церкви України благочинний Вінницько-Тульчинської єпархії настоятель храму Святого пророка Іллі митрофорний протоієрей Роман Масира,  настоятель храму Покрови пресвятої Богородиці митрофорний протоієрей Василь Влізло та настоятель Свято Покровського храму села Сестринівка Іван Дуник.

З церкви траурний кортеж взяв курс на площу. Там ми зустріли однокласників Максима:

— Добрий і щирий, добре вчився, а ми гуртувалися біля нього тому, що він вислухає і завжди допоможе. Вислів душа компанії — це про нього.

Площа Героїв Майдану зустріла свого земляка, стоячи на колінах, а мітинг скорботи і пам’яті відкрила начальник відділу культури козятинської міськради Світлана Рибінська.

У своєму вступному слові вона сказала, що українська нація нездоланна. Нищення її цвіту за останніх 100 років говорять про це. Україна горить і постає з попелу завдяки незламності духу українців і її воїнів. В боротьбі за міцну самодостатню державу загинув мужній та відважний воїн, надійний товариш, люблячий брат і мамин син Корнійчук Максим Миколайович. 

Максим народився 24 червня 1990 року в нашому місті, навчався в 3-й школі. В 9 років втратив батька. Мама виховувала Максима та його старшого брата сама. По закінченню школи — Вінницький транспортний коледж. Далі — строкова служба у військах МВС. Після армії хотів навчатися далі і вступив до Полтавського коледжу нафти та газу, працював в газовій компанії. Повернувся жити в Козятин та працював в Києві.

З 4 травня 2022 року був призваний до лав Збройних Сил України та проходив службу інспектором прикордонної служби 2-ї категорії, кулеметником третьої прикордонної застави 2-го відділу прикордонної служби прикордонної комендатури швидкого реагування 105- го прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України. Ніс службу на Чернігівщині, а пізніше — на Донеччині.

12 травня 2024 року в районі населеного пункту Первомайське, Покровського району, Донецької області, отримав поранення, несумісне з життям,  — сказала ведуча і запросила до молитви священників.

Після заупокійної молитви про Максима говорили отець Роман, міський голова Тетяна Єрмолаєва, директор ліцею № 3 Анна Ольхом’як. Всі вони казали, якою доброю людиною Максим був при житті, дякували матері Героя, що виховала таких добрих синів.

Після виступів з Максимом стала прощатися громада. Прощалися довго, у нього було дуже багато друзів тож і черга великою була.

З площі славного воїна в останню дорогу громада провела, стоячи на колінах.

Поховали Героя на Алеї Слави міського кладовища з усіма військовими почестями. Військові  передали матері Героя прапор, під яким виконував бойові завдання її син.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.