Загиблих воїнів Олега Насінника та Миколу Степанюка несли на площу на руках військові і поліцейські

• В суботу 10 серпня зустріла громада своїх захисників стоячи на колінах. На площі Героїв Майдану за загиблими воїнами пройшов
• мітинг скорботи і пам’яті. Людей на площі зібралося багато. Багато й було на мітингу сліз рідних, друзів, сусідів та чутливих до чужої
• біди і втрати воїнів пересічних громадян.

 Мітинг пам’яті та скорботи відкрила директор будинку культури Лариса Ромасько. У своєму вступному слові ведуча зазначила:

— Через біль непоправних втрат людські душі перетворюються на пустелі. Війна не затихає ні вдень, ні вночі та множить горе на нашій землі. Війна не жаліє нікого. Вона безжально вбиває, спустошує, зрівнює з землею збудований віками і не одним поколінням цивілізований світ. Найстрашніші втрати з російськими окупантами — це втрати людські. Все можна повернути і відбудувати, тільки не можна воскресити із мертвих людські життя, — сказала ведуча мітингу.

Олег Насінник мав добрий характер і «золоті» руки. Любив допомагати дружині, по роботі нікому не відмовляв, хто звертався до нього за допомогою. За що не брався у нього все добре виходило — казали про Олега Насінника друзі, сусіди і свояки загиблого воїна

Страшна звістка надійшла у нашу громаду 8-го серпня. В повідомленні від міської ради йшлося, що в четвер, 8 серпня на війні загинув мешканець Козятинської територіальної громади Олег Насінник, 1970 року народження. За два дні захисник України повернувся додому на щиті. 

— Олег Насінник народився 21 вересня 1970 року в нашому місті. Навчався у 2-й школі. Після 8-го класу вступив у Гайворонський технікум. Далі — строкова служба. Працював в училищі. Довгий час був приватним підприємцем. Олег за натурою був добрим, веселим і життєрадісним чоловіком та мав золоті руки. Багато читав і давно зрозумів хто є ворогом нашої держави.

Він був свідомим українцем, який чітко знав, в якій країні він хоче жити і 7-го грудня 2022 року сам пішов до військкомату.

Навчання проходив в Балті. На Волині охороняв кордон з Білоруссю. За цих півтора року був майже у всіх гарячих точках Луганського та Донецького напрямків. Олег Леонідович за час служби тримав декілька контузій, з яких остання була найважчою. Після лікування і реабілітації дружині сказав «Я до своїх» і знову повернувся на фронт.

Після кожної ротації з позицій він телефонував дружині: «Ура, я живий і на цей раз пронесло». А ідучи останній раз на позиції дружина його запитала: ти як? Олег як завжди відповів дружині спокійно:«Коли вийду з позицій зателефоную, а не зателефоную — тоді тобі все розкажуть.

6 серпня 2024 року він останній день був на позиції й мав повертатися, але внаслідок мінометного обстрілу, старший стрілець-оператор 3-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти військової частини А— 7364, в населеному пункті Юр’ївка, Бахмутського району Донецької області отримав поранення, несумісне з життям.

Заупокійну панахиду за загиблими воїнами провели настоятель храму Святого пророка Іллі отець Роман та настоятель храму Покрови пресвятої Богородиці отець Василь.

Добрі слова на адресу Героїв сказали митрофорний протоієрей Василь Влізло та секретар Козятинської міської ради Ірина Репало. Обоє виступаючих відзначили героїзм загиблих воїнів, висловили співчуття родинам та тричі попросили пробачення у Олега та Миколи.

Микола Степанюк

З подомлення міської ради стало відомо, що в бою з ворогом 5-го серпня отримав важкі поранення Микола Степанюк, а 8-го серпня від отриманих ран він помер у лікарні ім Мечникова.

Декілька днів тому, виконуючи бойове завдання на Покровському напрямку Донецької області старший лейтенант Микола Степанюк отримав тяжкі поранення і в важкому стані був доправлений до лікарні ім Мечникова в місті Дніпро. Медики до останнього боролись за його життя, проте, на жаль, не змогли його врятувати. В суботу, 10 серпня, загиблий воїн повернувся додому.

Народився славний воїн 19 травня 1998 року в с.Великі Кутищі Калинівського району. У 2004 році пішов до Безіменської школи. Ще з дитячих років мріяв працювати у правоохоронних органах. По закінченню школи у 2015 році вступив в Національну академію внутрішніх справ. По завершенню навчання у 2019 році, молодий спеціаліст продовжив службу на посаді оперуповноваженого у Козятинському відділенні поліції. Одружився. і у 2020 році у їхній сім’ї Степанюків народився син Марк.

З лютого місяця 2023 року Микола взяв до рук зброю і з початком створення бригади «Лють», долучився до її лав. Бригада брала участь у запеклих боях на багатьох напрямках фронту. Мав прийти у відпустку та планував з родиною поїхати на відпочинок.

5 серпня 2024 року Старший лейтенант поліції, інспектор 2-го взводу 2-ї роти 2-го полку управління поліції особливого призначення (штурмовий полк «Цунамі») Департаменту поліції особливого призначення «Об’єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють», поблизу населеного пункту Птиче Покровського району Донецької області під час бойових дій, внаслідок ворожого обстрілу був важко поранений та доставлений в Дніпропетровську обласну клінічну лікарню ім. Мечникова. Чотири доби лікарі намагалися робили все можливе, аби його врятувати. 8-го серпня 2024 року у реанімаційному відділені о 15:00 Микола Степанюк помер, —  сказала Лариса Ромасько і запросила до молитви за воїном благочинного Вінницько-Тульчинської єпархії митрофорного протоієрея Романа Масиру та настоятеля храму Покрови пресвятої Богородиці митрофорного протоієрея Василя Влізло.

Від колег воїна стало відомо, що Микола мав активну громадську позицію, приймав участь у військових парадах та завжди притримувався законності та власних ідеалів.

Був завжди справедливим, цінував правду та дружбу між колегами.

В живому коридорі були побратими Миколи Степанюка. Вони були небагатослівні. Сказали, що він понад усе любив нашу землю ненавидів ворога і до останнього

подиху був вірний своїй присязі боронити український народ.

Дуже дружні стосунки старший лейтенант Микола Степанюк мав з батьком загиблого

воїна Богдана Іщука Олегом Іщуком. Микола ніколи ні на що не скаржився, та якось в

телефонній розмові він обмовився, що було б добре, щоб у їхньому підрозділі був

пристрій радіоелектронної боротьби. На РЕБ для «Цунамі» стали збирати Захар Іщук та відкрила збір коштів на РЕБ волонтер Ольга Пирогова. Через сльози волонтерка сказала:« Через пасивність людей ми не встигли купити для «Люті» РЕБ. Коли у хлопців був би цей пристрій, можливо вони мали б більше шансів зберегти своє життя».

Після заупокійної молитви з загиблими воїнами стала прощатися громада, а попрощавшись процесія розділилася на дві траурні колони. Траурний кортеж з тілом Олега Насінника взяв курс до храму Покрови пресвятої Богородиці. Там за загиблим воїном отець Василь провів чин похорон.

 Колона з тілом Миколи Степанюка  переїхала у Махнівську громаду. Поховали захисників України селі Козятині та у селі Безіменне. під Гімн України і військовий салют від салютної групи.

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.