За останній його бій 18-річного Андрія Маліновського нагородили орденом

• Андрій народився в селі Козятині більшою частиною його життя була школа.
• Багато його старших друзів воювали на фронті і як тільки йому виповнилось 18 — підписав контракт. У березні цього року пішов
• на війну, а в жовтні від важких поранень помер

Зустріла громада Героя живим коридором Біля будинку, звідки Андрій пішов на війну рідні, близькі, побратими, друзі, однокласники Андрія, однокласники Артема Москаля (до війни обидва Герої дружили), куми мами загиблого воїна, сусіди, учні і педагогічний колектив гімназії № 9.

Заупокійну молитву за воїном в будинку провели настоятель храму святого пророка Іллі митрофорний протоієрей Роман Масира та настоятель храму Покрови пресвятої Богородиці митрофорний протоієрей Василь Влізло. Ще йшла заупокійна молитва, а на дворі вже стала формуватися колона, в голові якої було гілля з стрічками, це означало, що загиблий воїн ще не був одруженим. Ніс гілля друг і однокласник Андрія Олег, з яким вони від 1-го до 6-го класу сиділи за одною партою. Олег розповів, що Андрій дуже любив техніку і розбирався в ній. Найбільше любив господарювати, ловити рибу та займатися спортом. Голуби і кролі були для нього як хобі. Андрій був другом, який міг завжди виручити.

Від побратимів Героя стало відомо, що коли Андрій після важких поранень лікувався у Харкові, до нього приїздила його дівчина. Командир Андрія з позивним «Мейсон» повідомив, що «Малина» такий був позивний захисника України Андрія Малиновського, завжди рвався на передову. А в своєму останньому бою він виконав завдання, за що був нагороджений «Орденом Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня і поданий командуванням батальйону на присвоєння йому ордена «Богдана Хмельницького» ІІ ступеня посмертно. Крім того він був нагороджений високою відзнакою батальйону «Хрест розвідника».

Коли траурна процесія почала рух, учні гімназії № 9 і однокласники Героя розгорнули державні прапори і рухалися з ними разом з колоною.

Кортеж вулицями міста громада зустрічала, стоячи на колінах.

На площі громада зустріла славного воїна під мелодію «Пливе кача».

Відкрила мітинг скорботи і пам’яті директор будинку культури Лариса Ромасько.

— Сьогодні, 26 жовтня, ми проводжали в останню путь 18-річного Воїна Маліновського Андрія Вікторовича. Він повернувся на щиті, покритий українським прапором, до рідного дому, який так сміливо пішов захищав й за який віддав власне життя, — сказала ведуча і перейшла до біографії Героя.

Маліновський Андрій Вікторович народився 11 грудня 2005 року в с. Козятині, навчався в 9-тій школі, далі — в нашому училищі.

Андрій завжди піклувався про господарство, яке і почало приносити йому перші зароблені гроші. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, всі, хто його знав, були впевнені, що Андрій рано чи пізно стане на захист своєї Батьківщини.

Ходив у військкомат ще до 18 років. Його відмовляли, як могли, але рішення Андрія було непохитним. В березні 2024 року підписав контракт. Військовий вишкіл проходив в навчальних центрах Чернігівщини та Львівщини.

Дуже любив спілкуватися по відеозв’язку — хотів бачити рідні очі, знайомі обличчя та щирі посмішки.

18 липня, під час виконання завдання, в населеному пункті Піщане, Харківської області, в результаті скидання саморобного вибухового пристрою з безпілотного літального апарату противника, Андрій з позивним «Малінка», отримав дуже важкі поранення. І почалося тривале лікування в Харкові, Києві, Львові та Вінниці. Перебуваючи в Харківській лікарні, Андрій отримав високу нагороду, за підписом бригадного генерала, командира оперативно-тактичного угрупування військ «Харків» — медаль «Хоробре серце».

Лікарі робили все можливе, аби Андрій одужав, але 24 жовтня 2024 року, Маліновський Андрій Вікторович — солдат, стрілець-зенітник-радіотелефоніст зенітно-ракетного відділення, зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини А 1445 від отриманих поранень помер. Андрію назавжди залишилося лише 18 років.

Андрій був уособленням нашої молоді — запальної та рішучої. Тієї, яка захищає теперішнє та виборює майбутнє, — сказала ведуча і запросила до молитви за воїном вже небесного війська священника Православної церкви України Василя Влізло.

По завершенню молитви слово мали отець Василь, секретар Козятинської міської ради Ірина Репало, перша вчителька Андрія Тетяна Максименко, класний керівник Світлана Свіріденко, директор гімназії № 9 Олег Заїчко та заступник директора Козятинського залізничного училища з виховної роботи Лариса Осіпчук. Всі вони згадували яким добрим він був при житті. Низько вклонилися родині воїна, сказал, що Андрія будуть вічно пам’ятати, адже за те, що він зробив, можна виховувати всі наступні покоління.

Після виступів з Андрієм стали прощатися. Прощалися довго, адже провести Героя в останню дорогу і людей зійшлося немало, і друзів у Андрія було багато.

Поховали Андрія Маліновського на Алеї Слави сільського кладовища під гімн Країни і військовий салют від салютної групи

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.