З Колею було втрачено зв’язок, знайшовся у госпіталі, підлікувався і знову — передова…

• Втрата. Микола Дудін був майстром на всі руки, володів багатьма навичками.
• Завжди цікавився новітніми технологіями та понад усе любив доньку і рідну землю. Завжди веселий і компанійський, говорили про нього друзі й однокласники

Ще 19 червня Микола телефонував з фронту рідним і сказав, що все добре. Він завжди так казав, щоб рідні не турбувалися. А 20 червня після ворожого обстрілу захисника України не стало. Того ж дня рідні отримали трагічну звістку.

У вівторок, 25 червня, загиблого воїна зустріли рідні, близькі, друзі, сусіди двох молодших братів і громада біля будинку молодшого його брата Максима. Їх у мами було троє: Микола, Костянтин і Максим. Брати рано залишилися без батька і мама виховувала синів сама. Можливо тому вони завжди трималися купи і були такими дружними. 

Зі слів Максима стало відомо, що пішов Микола на війну в лютому цього року. Місяць був на навчанні на полігоні. Якось перестав виходити на зв’язок, потім повідомив, що отримав поранення і від отриманих травм лікується в госпіталі. Підлікувавшись, повернувся до побратимів та 20 червня загинув.

Попрощавшись з Героєм біля будинку брата, траурний кортеж рушив до храму Святого Пророка Іллі. Чин похорону за загиблим воїном провів настоятель храму митрофорний протоієрей Роман Масира, а над труною брата і батька схилили голови рідні. 

По завершенні панахиди траурний кортеж взяв курс на площу.

Зустріли Героя живим коридором, стоячи на колінах. Людей було небагато та це були люди, для яких Микола Дунін був не просто знайомим чоловіком. Однокласники Героя Олексій і Марина, колеги воїна з Миколаєва і Лопатина.

— Він був як всі, що попросиш, не відмовить, у відмінниках не був, не був він і серед відстаючих. Що там казати, важка втрата для братів, дочки і громади, — казали однокласники загиблого воїна.

Відкрила мітинг-реквієм начальник відділу культури Світлана Рибінська

Дудін Микола Вікторович народився 15 жовтня 1984 року в місті Козятин. Навчався в школі №5. Закінчив наше Козятинське училище. Микола був майстром на всі руки, володів багатьма навичками, завжди був веселим та товариським. Цікавився новітніми технологіями, любив працювати на землі і риболовлю.

Останнім часом Микола жив у Лопатині. Його батьки вже покинули цей світ та трьох своїх синів. А зараз із трьох братів залишилось лише двоє – Максим та Костянтин. Микола був старшим братом. У цей день, 25 червня, чотири роки тому перейшла в інший світ і дружина Миколи, з якою вони виростили єдину доньку, яку він дуже любив і піклувався про неї. Був дуже турботливим батьком та чоловіком.

24 лютого 2024 року Микола був призваний на військову службу. 19 червня була з ним остання переписка.

Солдат Дудін Микола Вікторович, стрілець аеромобільного відділення, аеромобільного взводу аеромобільної роти 1-го аеромобільного батальйону військової частини А 2120, під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України, в районі бойових дій біля населеного пункту Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області 20 червня 2024 року – загинув, —  сказала ведуча і запросила до молитви за воїном отця Романа та митрофорного протоієрея Івана Дуника з Сестринівки.

Після заупокійної молитви слово мали отець Роман та секретар міської ради Ірина Репало

— Сумна хвилина сьогодні настала. Скорботні дні переживаємо, коли втрачаємо наших захисників, які мали в своєму серці ту велику любов до свого ближнього. Ті, хто слухали слово Боже серцем і душею своєю, на ділі доказували, що ми в боротьбі з ворогом повинні єднатися і любити один одного, — казав священник.

— Сьогодні ми прощаємося з Дудіним Миколою Вікторовичем. Наша незалежність виборюється  такою страшною ціною життям та кров’ю. воїнів-Героїв. Ми знаємо, що ворог прийшов вкрасти, вбити та загубити і тому піднімаються сміливі та відважні, яким був наш Микола. Важкі часи народжують сильних людей. Ми маємо бути дуже сильними, щоб памятати, щоб знати, що майбутнє, за яке поклав життя Микола, має бути у вільній і квітучій Україні, — сказала Ірина Репало.

Після виступів з Миколою стала прощатися громада, а попрощавшись, траурна колона рушила до Алеї Слави міського кладовища.

Військові  віддали шану загиблому воїну, а Прапор України, під яким Микола гнав з нашої землі ворога, вони, стоячи на колінах, передали дочці Героя. Поховали захисника України під Славень України, а від військових прогримів військовий салют.

 

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.