З батьком Анатолієм вони знов разом, тільки тепер вони воїни «Небесного війська»

• Герой України Віталій Жуківський народився і жив в селі Махаринці. В селі здобув шкільну освіту і на початку дорослого життя поїхав працювати до столиці.
• Смуток за рідним краєм повернув Віталія додому. В Махаринцях зустрів супутницю життя, а коли Україну став топтати російській чобіт, будучи одруженим пішов боронити нашу землю. Боронив до останнього подиху.
• 10 березня цього року в бою за Батьківщину Віталій загинув

Почала Козятинська громада прощалися з захисником України 15 березня в храмі Покрови пресвятої Богородиці. Рідні і близькі воїна тримали в руках поминальні свічки, а священники отець Василь, отець Роман та отець Іван проводили службу Божу, в якій просили у Всевишнього гідного місця загиблому воїну у царстві небесному. По завершення заупокійної молитви траурна колона пішла на площу, де й відбувся прощальний мітинг з Героєм.

Відкрила мітинг реквієм начальник культури нашого міста Світлана Рибінська. В основній частині виступу вона сказала:

— Ми знову змарніли та почорніли. Знову стискає серце і болить душа за нашого захисника, який побачить нашу перемогу тільки з небес. Сьогодні ми зібрались, щоб віддати шану і провести в останню дорогу нашого воїна світла і патріота своєї держави Віталія Жуківського.

Далі ведуча мітингу розповіла громаді коротеньку біографію Героя

Віталій Жуківський народився 17 грудня 1983 р. в селі Махаринці. Весь час проживав і навчався у своєму рідному селі. Уже в дорослому віці поїхав працювати в м.Київ. Туга за домом повернула його до рідного села, де він став працювати у сільському господарстві

Перед самою війною зустрів дівчину Галину і 11-го травня 2022 року з нею одружився, Відразу після одруження пішов боронити нашу країну.

Стрілець- санітар 2-го відділення 3- го взводу 2- ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону військової частини А-1619 Віталій Жуківський, вірний військовій присязі у бою за Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, 10 березня 2023 року загинув, захищаючи нас з вами біля населеного пункту Невельське Донецької області. Без батька залишився малолітній син.

— Немає слів, щоб передати біль та розпач через непоправну втрату! Висловлюємо глибокі співчуття родині загиблого і всією громадою розділяємо жалобу, — сказала ведуча мітингу і передала слово святим отцям.

В молитві священник Вінницько-Тульчинської єпархії отець Роман Масира, Митрофорний протоієрей отець Василь Влізло та настоятель Свято Покровського храму отець Іван просили у Господа для воїна реального уряду в царстві небесному встановленим Богом. Потім до присутніх звернулася міський голова Тетяна Єрмолаєва. Вона зупинилась на житті Віталія

— У нього було багато планів. Попереду мало бути все життя, адже він пішов на фронт воювати тільки одружившись.

Родині і матері загиблого воїна вона висловила підтримку, а Віталію подякувала, що він був нашим захисником.

—  Дякуємо нашому Воїну за його мужність і вірність Україні та боротьбу за нашу свободу, — сказала вона.

Після виступу міського голови з Віталієм стали прощатися громада. Спочатку рідні, близькі, потім друзі, сусіди знайомі воїна. Перечекавши всіх віддали шану Віталію його побратими.

В поле нашого зору потрапила засмучена тугою дівчина Анна. Запитали ким вона приходиться Віталію. Рідна сестра дружини воїна Галі. Аня була настільки пригніченою, що ми ненаважились в такий для неї час лізти їй в душу. Те що ми могли почути від Анни сказала її мама і теща Віталія

— Життєрадісний, доброзичливий, щирий та завжди готовий прийти на допомогу тому, хто її потребує. Його мама Оля втратила любимого сина, а я найкращого зятя.Таким він буде назавжди у наших серцях.

З площі траурна процесія взяла курс до місця поховання.

В Махаринцях односельці Героя утворили Віталію живий коридор вулицею його рідної «Пеньківки» (Пеньківка це мікрорайон Махаринець), до будинку захисника України. Біля будинку Героя прочитали заупокійну молитву святі отці. Далі траурна процесія йшла живим коридором до самого кладовища з зупинкою біля церкви, де зібралося майже все село. Священники по загиблому воїну відправили панахиду і громада свого Героя стала проводити в останню дорогу в останнє.

Поховали Віталія біля батька Анатолія. Так Віталій називав свого відчима, хоч Анатолій був йому не рідним батьком. До сьомого жовтня минулого року вони навіть разом воювали тільки не бачились, тому що змінювали один одного на передовій. Тоді Віталій повідомив матері Ользі, що батько загинув у бою. Саме Віталій ще з одним побратимом винесли батька Анатолія з поля бою. Тепер вони знов разом, тільки у небесному війську. Від побратимів на честь безстрашного воїна прогримів військовий салют.

Читайте також:

«Мамо, не переживай, сьогодні нас обстріляли, але ти ж розумієш — я там, де маю бути»

Самгородоцька громада провела в останню путь Героя Василя Трончука

За рік війни Козятинщина втратила більше 60 Героїв. Згадаймо тих, хто загинув за нас 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.