Я вояка і повинен бути на фронті — переконував ТЦК офіцер Олег Лозовий.

• Олег Лозовий навчався в школі № 5 і з юних років вирішив присвятити себе медицині. Закінчив медичний коледж і 5 років служив за фахом. У 2005 році зустрів дівчину своєї мрії Оксану, з якою одружився і виховували двох щасливих дітей. Коли почалася повномасштабна війна, оббивав пороги військкомату і відразу потрапив у Бахмут.

З останнього свого бою Олег добирався додому довгих 8 місяців. 19 квітня з ним прощалися рідні, близькі, друзі, громада і побратими. Останні в числі перших чекали біля храму Святого пророка Іллі траурний кортеж. Серед побратимів багато знайомих імен. Звернулися до Юрія щоб він розповів про свого командира.

— Він був командиром, який дорожив бійцями. Під його командуванням хлопці відчували себе, як за кам’яною стіною. У старшого лейтенанта Лозового був позивний «Кум» Він завжди був дружелюбним, веселим, і завжди на позитиві.

Кортеж з тілом Героя на вулиці В’ячеслава Чорновола друзі і близькі загиблого воїна зустріли з квітами, опустившись на коліна.

Чин похорон провів настоятель храму Святого пророка Іллі митрофорний протоієрей Роман Масира. По завершенні заупокійної молитви траурна колона рушила на центральну площу міста. Там за загиблим воїном пройшов мітинг пам’яті і скорботи.

Директор будинку культури Лариса Ромасько розповіла біографію воїна.

— Олег Миколайович Лозовий народився 24 серпня 1081 року. Навчався у 5-й школі. По завершенні шкільної освіти вирішив присвятити себе медицині. Вступив до Вінницького медичного коледжу, а по завершенні навчання, служив на посаді начальника медичної групи.

У 2005 році зустрів дівчину своєї мрії Оксану, з якою через 2 роки одружився. Згодом у них народилася донечка Катя. Купили з дружиною квартиру, в якій Олег сам зробив ремонт. Люди про нього говорили: щирий, веселий та порядний чоловік, завжди збирав навколо себе друзів і однодумців. Певний час працював за кордоном. 5 років тому народився такий довгоочікуваний синочок Максим. Олег дуже любив своїх дітей, тож відмови їм не було ні в чому.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, Олег Миколайович відправив сім’ю за кордон, а сам з першого дня почав оббивати пороги військкомату і щоразу чув відмову. Він говорив з обуренням: “Я офіцер і повинен бути на фронті. Я вояка”. Лише 7-го травня 2022 року Олег Миколайович був мобілізований і одразу - Бахмут. Було важко, але він був щасливий, здавалося, що це і була справа його життя. Він захищав свою сім’ю, свою країну і нас з вами. Коли дружина говорила йому про свої хвилювання, він сміючись відповідав: ти ж знаєш мене, я з любої ситуації вийду і не пропаду. І ти ж колись хотіла, щоб твій чоловік був військовим.

Під командуванням Олега бійці відчували себе, як за кам’яною стіною. Нагороджений медаллю «Бахмут», нагрудним знаком «Захисник рідної землі», медаллю «Захисник Батьківщини». Мав приїхати у відпустку, планував поїхати з сім’єю на відпочинок і купити машину. У нього було багато планів

А 31 липня 2024 року старший лейтенант, виконуючий обов’язки командира 3-ї стрілецької роти В/Ч А—7339 поблизу населеного пункту Водяне Волноваського району Донецької області загинув. 9 квітня 2025 року підтверджено загибель на підставі висновку експертизи. Всі надії рухнули 17 квітня, в День народження дружини, коли принесли сповіщення. 8 з половиною місяців Олег добирався додому, а родина сподівалася і вірила, що їх син, чоловік і батько живий. - сказала ведуча і запросила до молитви за воїном священника Православної церкви України отця Романа. По завершенні молитви слово мали священник та секретар міської ради Ірина Репало. Вони виразили співчуття родині і за подвиг Олега низько вклонились йому. Після виступів з Олегом Миколайовичем стала прощатися громада

Прощалися довго. В Олега було дуже багато друзів. Кожен хотів ще щось сказати славному командиру. Побратими, які воювали з Олегом і за станом здоров’я демобілізовані, говорили, що Олег в той день не мав виконувати те бойове завдання. Він підмінив захворівшого офіцера, який мав виводити бійців з позицій. Олег цінив життя кожного солдата. Він пішов, тому що знав - там пекло. Воїнів вивели в той же день, тільки для офіцера Лозового той бій був останнім

Поховали командира на Алеї Слави міського кладовища під Гімн України та усилений військовий салют від салютної групи.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.