«Я не просто втратила брата, я втратила частину себе»

• Валентин Зінченко народився в Козятині. Зростав у дружній, люблячій родині і був молодшим від брата Анатолія та сестри Ольги. Ще з дитячих років Валік не стояв за чиєюсь спиною і не боявся будь якої роботи. Не змінилися його риси характеру і в дорослому житті. До лав Збройних Сил України був мобілізований в жовтні 2025 і до кінця серпня мужньо проходив пекло війни. 2 вересня він назавжди повернувся додому.

Перше прощання з мужнім захисником України провели біля Парафії Різдва Пресвятої Богородиці Української Греко-Католицької церкви, що на території місцевого терцентру.

На подвір'ї молитовні Валентина зустріли рідні, родичі, близькі, друзі, яких у загиблого воїна було дуже багато і різного віку, куми і сусіди мами Героя, друзі, знайомі сестри славного воїна. Основу заупокійної служби з глибокими молитовними піснеспівами «Чину похорон воїна» провели настоятель каплички Антон Борис та капелан в/ч 3028 отець Василь.

Колоною з почесною вартою від побратимів в супроводі священників процесія, в голові якої був портрет воїна, гільце зі стрічками, яке свідчило, що загиблий за Україну воїн ще не встиг одружитися, торт та корзини квітів рушила на центральну площу міста. Там з своїм захисником попрощалася громада.

Відкрила мітинг реквієм начальник Козятинської культури Світлана Рибінська. Після вступного слова вона перейшла до біографії загиблого воїна.

— Зінченко Валентин Миколайович народився 15 серпня 1990 року в місті Козятин. Ці вулиці пам’ятають його кроки. В шелесті листя звучить його голос. І пам’ять, наша з вами пам’ять дозволить йому жити вічно.

Мобілізували Валентина до лав Збройних Сил України 6 жовтня 2025 року. Мужньо проходив пекло війни. З 24 серпня 2026 року вважався зниклим безвісти. А 31 серпня лиха звістка постукала в двері рідних.

Вірний військовій присязі, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту  Добропілля Покровського району  Донецької області гранатометник 3 відділення 2 взводу оперативного призначення роти оперативного призначення( на бойових машинах піхоти) батальйону оперативного призначення оперативно -тактичного з’єднання 1 корпусу «Азов» військової частини А— 3028, поліг в бою.

Валентин Миколайович до останнього залишався на захисті України. Він мужньо боровся з ворогом, не уникав небезпеки та виконував свій обов’язок там, де був потрібен найбільше. У найважчі моменти він не здавався і до останнього боровся за своє життя.

Він відстоював нашу землю, захищав своїх побратимів і кожного з нас. Шлях Валентина був сповнений випробувань, але він залишався сильним і вірним своїй присязі. Його мужність, сила та відданість назавжди залишаться в пам’яті тих, хто знав його і хто разом із ним стояв на захисті нашої країни, — сказала ведуча і запросила до спільної молитви отця Антона та отця Василя.

Слово від мікрофона мали священник Антон Борис, сестра Героя Ольга, секретар Козятинської міської ради Ірина Репало, військовослужбовець бригади «Червона калина» майор Подолян. Священник говорив священними текстами, і що саме Валентин став тим ближнім для нас, за що йому велика шана. Сестра Ольга читала повідомлення, які передали на її телефон друзі і побратими Валентина. Всі вони були зворушливими і більше половини доводили до сліз. Автори повідомлень згадували яким Валентин був дружелюбним, людиною слова і не відмовним. Всім допомагав і вони не можуть змиритися з важкою втратою і повірити, що його вже немає. 

Секретар міської ради Ірина Репало:
—Ми маємо схилитися в пошані і закарбувати в своїх серцях, якою ціною здобувається наш спокій, безпека та наше майбутнє. Сьогодні ми всі тут, щоб зрозуміти, що ця молода людина могла жити, народити дітей, продовжувати рід, мріяти. Але він вибрав безпеку для нас. Для діток, яких ми чуємо в садочку безпечні радісні голоси. За те щоб діти ходили в школу, за те, щоб продовжувалося життя на Україні. Дякуємо йому за мужність і відвагу, — сказала вона.

— Дорога шановна родина, шановна громада, побратими, присутні. Сьогодні ми проводимо в останню дорогу нашого побратима, патріота, воїна 14 бригади оперативного призначення «Червона Калина» першого корпусу Національної гвардії України «Азов» солдата Зінченка Валентина Миколайовича. Мужнього воїна, який до останнього  подиху захищав нашу державу. Свої службові обов'язки він виконував вірно і до кінця. Дорога родина, від імені командування та особового складу 14 бригади оперативного призначення «Червона Калина» прошу вас прийняти найщиріші співчуття. Пам'ять про Валентина буде навічно жити в нашому серці. Його ім'я буде навічно внесено до нашої військової частини. Наш святий обов'язок пам'ятати Валентина та його подвиг завжди. Ми ніколи не пробачимо підступному ворогу за таку важку втрату і ми обов'язково помстимося. Вічна і світла пам'ять Герою, — сказав у своєму виступі майор в/ч А—3028 Владислав  Подолян.

Після виступів від мікрофона з славним сином України стала прощатися громада. Прощалися довго, адже зібралися на площі рідні, всі близькі і свої, де кожен хотів побажати Валентину у світі, де немає земних потреб, а царюють мир, радість і спокій для праведників. 

З площі процесія  рушила до Алеї Слави міського кладовища.

Військові, стоячи на колінах, в знак найвищої шани та вдячності родині Героя сестрі загиблого воїна вручили Державний Прапор України — символ держави, за яку Віктор віддав свою життя та прапор військової частини, де служив військовослужбовець Валентин Зінченко. 

На Алеї Слави ми мали розмову з сестрою Героя Ольгою. В тій короткій розмові вона сказала фразу, що означає для неї втрата рідної людини: «Я не просто втратила брата, я втратила частину себе».

Побратими загиблого воїна перед похованням Героя прочитали сакральний ритуал корпусу «Азов»— «молитву українського націоналіста». Поховали азовця та людину честі під Гімн України та військовий салют.  Тепер Валентин став небесним янголом і захищатиме нас з небес. Вічна пам’ять Герою

Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.