«Я чоловік і я повинен йти». Козятин провів в останню дорогу Дмитра Іванова

• Втрата. Дмитро Іванов 4 серпня пішов на війну і за 34 дні повернувся Героєм додому. Друзі запам’ятали його спортивним, правдивим.
• Якщо давав слово, то вже ніколи його не забирав. У найскладніших ситуаціях був самостійним, а в колективній скруті першим знав, що робити

Народився Дмитро 25 жовтня 1997 в селі Козятині в районі Пирогівки. У 2004 році батьки привели Дмитра до школи №2. Його перша вчителька Оксана Загоруй запам’ятала його ввічливим, чемним, вихованим, славним маленьким хлопчиком. 

— Він був настільки відповідальним, сильним, витривалим, вмілим і допитливим. Це був першокласник з мисленням учня середніх класів. Не по роках він був справжнім товаришем і надійним другом. На нього можна було покластися в будь-якій справі. Він був люблячим сином і опорою своїх батьків, — сказала перша вчителька про свого учня на скорботному мітингу на площі.

Завершив Діма шкільну освіту у 2015.

— Він запам’ятався у всьому самостійний і зрілим хлопцем, який у кожній ситуації знав, що робити, — розповіла однокласниця Дмитра. Дівчина хотіла ще щось додати та не змогла, розплакалась. Запитали тільки, як звати її? «Діма, так само, як його», — відповіла вона.

Після школи Дмитро вступив до Міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту нашого міста. Працював у Києві, потім — за кордоном.

Та коли на нашу землю вдерся ворог, повернувся додому.

Вирішив йти на війну, мама відмовляла. Щоб заспокоїти матір, ніби погодився, а сам став самостійно проводити військову підготовку. Коли вирішив, що навчання він завершив, сказав матері: «Мамо, ти ж не дівчинкою мене народила, я чоловік і я повинен йти».

Добрі знайомі родини Героя Олександр та Ірина повідомили, що 4 серпня Дмитро, щоб не хвилювати матір, поїхав ніби шукати роботу. Тільки серце матері не обманеш. Вона знала, що її син вже пройшов співбесіду і був зарахований до бригади оперативного призначення ім. Дмитра Вишневецького підрозділу «Азов» Національної гвардії України.

Про службу син матері нічого не розповідав. Беріг її від інформації, яка могла б ранити її серце. Лише казав їй: не бійся за мене, нас ще будуть вчити.

Після нетривалого курсу навчання Дмитро став сапером 2-го інженерного відділення інженерно-саперного взводу 2-го батальйону спеціального призначення військової частини 3057 Національної Гвардії України. Під час виконання бойових завдань із забезпечення відсічі збройної агресії російській федерації у районі населеного пункту Кремінна Луганської області солдат Дмитро Іванов 7-го вересня 2023 року загинув.

Зустріла громада загиблого Героя, стоячи на колінах під державним прапором, прапорами «Азову» та Національної гвардії України.

Спочатку було прощання з Героєм біля будинку Дмитра, який дістався йому у спадок, а попрощавшись, траурна колона рушила на площу.

Мітинг-реквієм відкрила Світлана Рибінська. У вступному слові вона сказала

— Кричить душа — такими словами можна описати наш стан. Все більше чорних хусток з’являється на передчасно посивілих головах батьків Героїв. Безперервний біль, щоденна скорбота.

Зупинилась на біографії Героя і запросила до молитви військового капелана Богдана із Вінниці.

Після завершення служби Божої, слово мали військовий капелан Богдан Лащенко,

Козятинський міський голова Тетяна Єрмолаєва, побратим Дмитра з бригади «Азов» Євген та перша вчителька Дмитра Іванова Оксана Загоруй. Всі вони низько вклонились батькам за такого сина, а військовий капелан додав, що за традицією померлий чи загиблий просить у живих прощення.

— Дмитро прожив коротке та таке величне життя, що ми, живі, маємо просити пробачення у нього. Прости нас, Дмитре, по першому разу. Прости нас по другому разу. Прости нас, Дмитре, по третьому разу, — сказав капелан і всі люди на площі повторили за священником слова прощення,

Після виступів із загиблим Героєм стала прощатися громада. Мало хто, опустившись біля труни воїна на коліно, стримав сльози. Попрощавшись на площі, похоронна процесія рушила до Алеї Слави сільського кладовища.

На цвинтарі отець Богдан провів ще одну заупокійну молитву.

Матері Героя нацгвардійці передали прапор України. Побратими Дмитра перед похованням воїна прочитали молитву «Азову», передали матері прапор бригади та сказали, що батьки своїм сином можуть гордитися, тому що він справжній і надійний.

Поховали загиблого воїна під Гімн України від оркестру Національної Гвардії, а від військових прогримів салют.

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.