Взводний жив надією, що він знов поведе за собою хлопців у бій та не судилося

• «Петрович» таким був позивний командира взводу, старшого лейтенанта Франчука. На фронт пішов в жовтні 2022-го.
• Після перепідготовки — відразу на Бахмут. Їх ворог поливав фосфором, а вони стояли. Ротний не загинув на полі бою.
• Він загинув від ран, що отримав на фронті

Прощалися з Героєм російсько-української війни Миколою Франчуком у вівторок, 18-го лютого, на площі Героїв Майдану. Там за померлим офіцером пройшов мітинг пам’яті і скорботи. Відкрила його директор будинку культури Лариса Ромасько. У своєму вступному слові вона нагадала, що російський карлик не прийшов захоплювати Донбас, а прийшов знищити всю Україну.

— І саме зараз Україна перебуває у великій небезпеці. Кожен з нас має зробити свій вибір і найгірший вибір — це наша бездіяльність, — сказала ведуча і перейшла до біографії Героя.

Микола Петрович Франчук народився 1 березня 1967 року в селі Вільнопілля Ружинського району. Там закінчив 10 класів. Вступив у Вінницьке професійно- технічне училище, де здобув професію електрика. Згодом сім’я переїхала до Сестринівки. Тут він зустрів свою долю та одружився. У 1988 році народилась донечка Марина.

Після строкової служби в армії зрозумів, що йому подобається військова служба, продовжив навчання і в 1990 році отримав звання молодший лейтенант. Після служби працював на різних посадах та в різних організаціях.

Широкомасштабна війна застала Миколу Петровича вдома. 4 жовтня 2022 року він був призваний до Лав Збройних Сил України. Військову перепідготовку проходив у Національній академії сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного. А далі найважчі напрямки. Донька згадує розмови з батьком з-під Бахмуту: «Коли ставало тихо то відчувався страшний холод, щоб хоч трохи стало тепліше ми з хлопцями обнімалися, а як скидали фосфорні бомби, то такого пекла, яке було там, світ ще не бачив». Там отримав поранення. Госпіталь — лікування. Був нагороджений медаллю «Ветеран війни». І знову передова. І знову Донецький напрямок. Другий раз направили на навчання, яке проходив під Львовом та присвоїли звання — лейтенант.

Нагороджений відзнакою, медаллю «Захисник України». Останнім часом ніс службу під Чорнобилем. При кожній нагоді телефонував доньці та все розпитував, як його онучки Емілія та Евеліна.

Після численних контузій почались проблеми зі здоров’ям. Одного разу втратив свідомість на чергуванні та був доставлений в госпіталь — гостра серцева недостатність, хронічна ішемічна хвороба серця. Трохи підлікували та направили додому. 16 лютого 2025 року о 8:30 старший лейтенант Франчук Микола Петрович помер в нашій лікарні. Відповідальний, щедрий та завжди врівноважений — таким запам’ятають чоловіка односельці, таким воїн і залишався під час оборони України від ворога, — сказала ведуча та запросила до молитви настоятеля Свято-Покровського храму села Сестринівка Івана Дуника.

Після панахиди отець Іван підійшов до мікрофону. Він говорив, що доля дала нам незалежність, а ми розслабились і не любили нашу неньку Україну так як любив її Микола Петрович. Тож нам треба доводити, що ми любимо Україну і повинні вічно пам’ятати тих, хто ціною власного життя здобуває незалежність. Ми повинні молитися за наших воїнів, щоб Господь дослухався до нашої молитви. Хто загинув — щоб знайшли вічний спокій у царстві Божому, а живим нашим воїнам щоб Господь зберіг життя.

— Шановна громадо, ми сьогодні проводжаємо в останню дорогу захисника України Франчука Миколу Петровича. Сьогодні ми всією громадою схиляємося перед ним. Він саме той, хто втратив своє здоров’я, поклав своє життя там, у Бахмуті, під фосфорними бомбами, щоб ми мали можливість жити й працювати і стояти тут. Сьогодні не тільки біля труни батька схиляється донька. Сьогодні ми усією громадою схиляємось перед ним. Він поклав своє життя за своїх внучок Емілію та Евеліну, яких так любив. Ми розуміємо, що віддав він своє життя не на полі бою, але після того бою він загинув. Він віддав своє життя, щоб ми жили і пам’ятали, якою ціною здобувається наша незалежність. Ми дякуємо тобі наш воїне. Ми будемо пам’ятати тебе вічно, — сказала секретар Козятинської міської ради Ірина Репало.

Після виступів з Героєм війни стала прощатися громада. Серед військових помітили молодих сивочолих чоловіків. То приїхали щоб провести свого друга-побратима Миколу Франчука з позивний «Петрович».

— Взводний дуже брав до серця втрату свого воїна. На нього то більше діяло, ніж фосфорні бомби ворога. Ми з ним в одному бою отримали поранення. Він довго лікувався та жив надією, що ще трохи підлікується і після перекомісії знов повернется на фронт і поведе за собою воїнів, — сказав про Миколу Франчука військовослужбовець з позивним «Інженер».

Попрощавшись, траурна колона рушила в Сестринівку до будинку Героя звідки «Петрович» пішов на війну.

Поховали взводного на сільському кладовищі під український Славень та військовий салют від салютної групи.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.