Ввечері сказав Ірині «добраніч», а ранком вона дізналася, що її коханий загинув в бою

• Він любив життя, ніколи не гарячкував, був надійним. Коли пішов ставати на облік після строкової служби, зустрів свою
• однокласницю, з якою пов’язав своє подальше життя. В ніч на 9-липня Володимир Волинець, виконуючи з групою особливого
• призначення бойове завдання, загинув.

За три дні захисник України Володимир Волинець повернувся додому в супроводі побратимів та військового капелана митрофорного протоієрея отця Юрія.

Біля будинку Героя його зустрічали рідні, родичі, близькі, куми, друзі, знайомі, сусіди, побратими воїна, колеги по роботі і по службі, з якими служив в міліції, друзі невістки Олени та сина Сергія.

Кум Володимира і Ірини розповів, що Володимир був дуже людяним, ніколи не горячкував у прийнятті рішення. 

— Він працював на залізниці, в міліції, охоронній службі і він завжди сходився з людьми. Володя був дуже доброю людиною, — сказав він.

Командир підрозділу, в якому воював Володимир Волинець, з позивним «Граф» про загиблого воїна сказав наступне:

— З перших днів, як тільки Володимир прийшов у нашу військову частину, він всім дав зрозуміти, що на нього можна покластися, як на самого себе. 

— Як загинув Володимир?.

— Що я вам скажу. Їхня група, п’ять бійців? виконувала завдання особливої важливості, а ворог в цей час відкрив мінометний вогонь, — відповів «Граф».

— Який позивний був у Володимира? 

— «Іванич». Він як тільки прийшов, за його доброту ми його сильно поважали і зверталися до нього Іванич. Таким у нього став позивний.

Знайомі дружини Героя розповіли, що Ірина дуже любить вирощувати квіти. А Володя не тільки допомагав їй доглядати за квітами, а й любив їх і дарував  Ірі по всякому приводу і просто так. Вони були народжені один для одного — казали про Володимира і Ірину друзі дружини загиблого воїна.

Колеги по роботі Української технологічної компанії казали, що Володимир Іванович був справжнім Героєм, який відзначався відвагою, відданістю своїй справі та непохитною вірою у перемогу. 

— Його мужність і самовідданість стали прикладом для всіх нас. Його життєвий шлях був сповнений добрих справ та невтомної праці на благо своєї країни. Володимир Іванович користувався повагою друзів і любов’ю серед рідних. Завжди був готовий допомогти і підтримати будь-кого у найскладніші моменти. Він був мужнім захисником і чудовою людиною, що дарував всім радість та впевненість.

В будинку Героя військовий капелан провів за Володимиром заупокійну панахиду. Володимира люди поважали, тому до його будинку прийшли багато людей. Продовжили заупокійну молитву у храмі Святого пророка Іллі. До військового капелана приєдналися настоятель храму пророка Іллі Отець Роман та Михайло Дуник з села Поличинці. 

З церкви траурна процесія перемістилася на площу. Не зважаючи на сильну спеку, головна площа нашого міста цього разу було багатолюдно. Зустріли Героя, стоячи на колінах.

Відкрила мітинг скорботи і пам’яті директор будинку культури Лариса Ромасько. Вона у своєму вступному слові висловила співчуття рідним і близьким Героя. Говорила, якою ціною доводиться стримувати ворога і забезпечується наш спокій. Окремо ведуча зупинилася на біографії Героя.

Володимир Іванович народився 4 жовтня 1969 року в нашому місті. Навчався в 3-й школі. Після школи в 1987 році — строкова служба в армії. В 1989 по закінченню служби, пішов у військкомат ставати на облік і зустрів там свою однокласницю Ірину, без якої, після цієї зустрічі, уже не міг уявити свого подальшого життя. Через 7 місяців одружився. Працював в локомотивному депо помічником машиніста. Далі спробував себе на залізничній станції «Козятин -1». Згодом пішов працювати в міліцію.

У 2008 році вийшов на пенсію, але не полишав свій трудовий шлях. Працював в охоронній службі у Києві, в Козятині в ПМК, а згодом в Українській технологічній компанії — начальником служби безпеки. Він дуже любив життя і брав все, що воно йому давало. Принциповий правильний чоловік, який сповідував здоровий спосіб життя, при першій нагоді брав дружину та їхав на рибалку, в ліс по гриби, майже завжди біг в поле, щоб нарвати коханій польових квітів і це для неї було найбільшим проявом любові.

Коли почалась повномасштабна війна, дружині сказав «Я ховатися не буду. Потрібно буде — піду». Коли отримав повістку дружині сказав: «Ти все розумієш, хто як не я».

9 лютого 2024 року Володимир був призваний на військову службу до Лав Збройних сил України.

А 9 липня 2024 року, старший сержант Волинець Володимир Іванович командир, першого відділення, 3-го взводу оперативного призначення, 2-ї роти оперативного призначення, батальйону оперативного призначення, поблизу населеного пункту Піщанка Херсонської області під час виконання бойового завдання — загинув. 

Ведуча запросила до молитви священників ПЦУ. Згаданих військового капелана, отця Романа та настоятеля Свято Покровського храму села Сестринівки Івана Дуника.

Також слово мали військовий капелан отець Юрій, міський голова Тетяна Єрмолаєва та друг дитинства і колега по роботі Героя Геннадій Ткачук. Всі вони говорили про Володимира, як  про добру та надійну людину, висловлювали співчуття родині.

Далі з Володимиром стала прощатися громада. Прощалися довго, адже прийшли провести його в останню дорогу найрідніші і найближчі.

Поховали славного сина України на Алеї Слави міського кладовища під Гімн України від оркестру національної Гвардії України та військовий салют від посиленої салютної групи.

 

.

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.