Вся родина воює. Діма загинув, батька й дядька відпустили попрощатися з ним

Вячеслав Гончарук

У понеділок, 27 листопада, ми проводжали в останню дорогу нашого земляка Дмитра Гончарука.
Він прожив коротке, та гідне життя, яке обірвалося рашистською ракетою. Найбільше він любив батьків, молодшого брата та спорт.
Йому назавжди буде 23.

Зустріла громада свого захисника живим коридором від ЦРЛ до будинку, звідки він пішов захищати Україну.

Біля будинку Героя зібралися рідні, близькі, сусіди, однокласники, друзі, друзі молодшого брати Дмитра Анатолія, знайомі і найблищі друзі батьків, куми Дмитра. Сам він ще не встиг одружитися, а похресників у нього було чимало.

Відео дня

Попрощавшись з Героєм вдома, траурна колона рушила до храму Святого пророка Іллі. Заупокійну молитву за загиблим воїном провели священники Православної церкви України настоятель храму Святого пророка Іллі отець Роман Масира та настоятель храму Покрови пресвятої Богородиці Василь Влізло.

На подвір’ї церкви ми зустрілися з сусідами Діми Тетяною і Наталею. Вони ледь стримуючи сльози казали: «Якби Діма був живий, ми б про нього багато розповіли, а зараз, вибачте, на душі дуже важко».

Після служби Божої траурний кортеж, на чолі якого був портрет воїна, коровай та кошики живих квітів, став переміщатися на площу.

Зустріла площа свого захисника, стоячи на колінах. Відкрила мітинг реквієм начальник Козятинської відділу культури міської ради Світлана Рибінська

— 642 дні триває повномасштабне російське вторгнення. Війна — це не тільки битва за рідну землю та її існування. Війна — це велика трагедія, яка забирає з облич людей посмішку, рве серце на шматки, плавить всі мрії та надії. Війна — це ще й стук у двері громади з поганими новинами.

На жаль, сьогодні ми проводжаємо ще одне молоде життя. Ми втратили не тільки мужнього захисника, а й частину нашого серця. Його посмішка була, як сонце, що освітлювало навколишніх, а його відданість була найчистішим виявом любові до рідної землі, — сказала ведуча.

Народився Дмитро 29 листопада 1999 року в нашому місті. Закінчив першу школу та вступив в наше училище, де здобув професію помічник машиніста. Працював слюсарем по ремонту локомотивів в Локомотивне депо.

7 липня 2020 року був призваний на строкову службу. Служив у 15 окремому полку Національної гвардії України та проходив службу у Слов’янську. Там і отримав статус – учасника бойових дій. В грудні 2021 року повернувся додому та пішов на роботу Локомотивне депо.

Після повномасштабного російського вторгнення, 10 травня 2023 року був призваний знову на військову службу. Проходив навчання у Миколаївській 35-й бригаді морської піхоти військової частини А – 2407. З 25 липня був переведений до 18-го окремого батальйону морської піхоти, військової частини А – 4210.

Справжній патріот, відважний та щирий. В першу чергу, Дмитро виконував найважчі завдання і лише потім все інше. До останнього підтримував зв’язки з побратимами з під Слов'янська. Для них він був надійним, впевненим та відвертим – справжній товариш і друг.

8 серпня 2023 року з ним обірвався зв’язок. Мама вірила, що її син живий, десь у госпіталі. Тільки в листопаді стало відомо, що 8 серпня під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Урожайне, Донецької області Дмитро Гончарук загинув.

У Дмитра залишився молодший брат – Анатолій, бабусі, дідусі, мама та батько, який з серпня 2022 року захищає нас з вами на Бахмутському напрямку, після поранення, яке там отримав, знову повернувся на фронт. Його відпустили на декілька днів – попрощатися з сином.

Дмитро мав багато друзів, які будуть згадувати його таким, яким він був — порядним, цілеспрямованим, добрим та щирим молодим чоловіком. Ніколи не міг відмовити у допомозі, всім, кому потрібно було, завжди підставляв своє надійне плече, — сказала ведуча і запросила до молитви священиків.

Після заупокійної молитви слово мали митрофорний протоієрей отець Роман, міський голова Тетяна Єрмолаєва та класний керівник Дмитра Валентина Миколаївна. Всі троє говорили, яким добрим в житті був Дмитро та дякували батькам за добре виховання сина.

Після виступів біля мікрофона з загиблим воїном стала прощатися громада, а попрощавшись, кортеж з тілом загиблого воїна взяв курс до міського кладовища.