«Витяг з-під обстрілу, поспішав до інших поранених та самого накрило»

• Втрата. Добре вихований, будівельник від природи, розбирався в техніці і мріяв про BMW, тішим рідних і близьких подарунками,
• а друзі й знайомі хотіли для своїх дітей мати доброго хрещеного, яким був Сергій для шістьох похресників.
• На фронті казали, що Сергій надійний товариш, витягав поранених з-під обстрілу, але сам не врятувався

Зустріла громада свого захисника у понеділок, 20 листопада, живим коридором, в сльозах і стоячи на колінах.

Коли Сергія занесли до хати, з голубівні знялися 8 голубів, зробили навколо будинку 27 кіл і завершили якийсь пташиний ритуал

. 

До хати тим часом сходилися люди. них друзі Сергія, батьки його похресників, близькі мами Героя Світлани, сусіди, друзі сестри Сергія Анни.

При зустрічі з волонтеркою Ольгою Пироговою ми запитали її чи бачилася вона з Сергієм під час останньої поїздки на донецькому напрямку? 

— Так бачились, навіть обнялися. Таких, як Сергій дуже мало людей, — сказала волонтерка і розповіла детальніше про Героя, — 3акінчив нашу іванківецьку школу, потім училище, не служив, після 27 років призвали у армію. Проходив службу у 22 механізованій бригаді. Воював на Миколаївському напрямку, потім їхню бригаду перекинули  на Донецький напрямок. Дуже відповідальний і майстер на всі руки, за що не брався — у нього все виходило: чи то будівельні роботи чи ремонт техніки. Любив живу природу. У нього якогось року було в господарстві 200 нутрій. Його батько був великим любителів голубів. Коли батько Сергія помер, він доглядав голубів, як пам’ять про батька. Любив поратися в городі.

Був дуже вихований. Він до всіх друзів звертався тільки на «ви». Після смерті батька Сергій став матері і старшій сестрі Анні опорою. 

— Коли в кінці серпня була у хлопців на Донецькому напрямку, то бачилася з ним і він навіть на фронті знаходив можливість дарувати квіти, — згадує Ольга Пирогова, —  Не було в моїй пам’яті такого Дня народження, 8-го березня чи Дня сім’ї, щоб він не дарував квіти. Навіть цього року, будучи там на службі, попросив хлопців і вони привезли мені від нього квіти.

З 6-го вересня Сергій вважався офіційно зниклим безвісті. Саме в цей день він загинув. Відомо, що під час бою він витяг двох хлопців, а наклавши їм джгути, пішов витягувати з-під ворожих обстрілів інших поранених. Більше його живим воїни передової не бачили.

Друг Сергія Олег ледве стримуючи сльози говорив, що Сергій був справжнім.

— Хороших людей є багато, а таких, як він — дуже мало.і це не просто слова, — казав Олег.

Близько 11-ї години стала формуватися колона. Дорогу Сергію вквітчали Дмитро та Ваня, за ними несли портрет загиблого воїна, гільце з кольоровими стрічками, що свідчило, що захисник України ще не був одруженим, коровай та кошики живих квітів.

Коли Сергія винесли на вулицю, в небо знову злетіли голуби, правда кружляли вони вже не так довго.

Траурний кортеж живим коридором рушив у центр міста. Зустріла площа свого захисника стоячи на колінах, а мітинг скорботи за загиблим воїном відкрила директор будинку культури Лариса Ромасько.

— Шановна громадо. Знову біда прийшла у наш дім, та забрала таке дорогоцінне молоде життя. В Сергія було стільки планів та він зробив вибір справжнього чоловіка. Біль та ненависть — ці два почуття безжально розривають серце. Ненависть до цих клятих орків, які увірвалися на нашу землю, не маючи власної думки, не маючи цінностей, не маючи ні душі, ні серця.

Клеймо вбивць та виродків навічно буде закріплений за цією отарою, — казала ведуча, — Як же ми хотіли б привітати Сергія з перемогою. Привітати та обійняти, подякувати йому, що він всіх нас захищав

Сергій народився 2 лютого 1995 року в Козятині. Дитячі роки пройшли в селі Іванківці. Після закінчення Іванковецької школи вступив до нашого училища. Працював на будівництвах, як в Україні, так і за її межами.

16 лютого 2023 року був призваний до лав Збройних Сил України. Бойову підготовку проходив у Миколаєві та у Львові. В червні був переправлений під Бахмут.

— 6 вересні 2023 року солдат Демянюк Сергій Олександрович внаслідок мінометного обстрілу біля села Андріївка, Бахмутського району, Донецької області загинув, — сказала ведуча і запросила до молитви священників: військового капелана Богдана, настоятеля храму Святого пророка Іллі Романа Масиру та настоятеля храму Покрови пресвятої Богородиці Василя Влізло.

По завершенні заупокійної молитви слово мав військовий капелан Богдан.

— Дорогі браття і сестри, і весь український народе. Сьогодні безсмертний полк, той що на небесах, поповнюється ще одним воїном-Героєм, справжнім сином свого українського народу, воїном Сергієм. Для нас він Герой, як кожен, хто в часи великих випробувань для нашої держави став на захист від великого зла, яке прийшло у наш дім. Закономірність людського життя полягає в тому, щоби діти піклувалися про своїх батьків до глибокої старості і, проявляючи до них свою любов, проводжали їх у вічне життя. А коли зло набирає сили, зло у своїй силі і лукавстві немає можливості само себе утримати розповсюджується, любов дітей до батьків починає проявлятися передчасно, а саме тим, щоби це зло не торкнулося ні сім’ї ні родини, ні майбутніх поколінь. Все в житті має свої причини і наслідки і все це закономірно. І сьогодні ми повинні зрозуміти одне єдине, знайти причину чому сьогодні страждає весь український народ. І усвідомивши причину, то змінимо і наслідки, — каже військовий капелан

Міський голова подякувала матері загиблого воїна за виховання сина: 

— Розділяємо пекучий біль рідних і близьких та схиляємо голови в глибокій скорботі. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати дорогої та рідної людини, нашого Героя, який віддав своє життя за волю та незалежність усієї України.

Після виступу міського голови з Сергієм стала прощатися громада, а попрощавшись на площі, кортеж з тілом Героя рушив до сільського кладовища села Іванковець, зробивши зупинку біля церкви Іоанна Богослова.

На місці поховання священники провели ще одну панахиду.

Поховали Сергія під гімн України та військовий салют від салютної групи

.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.