Віталія провели в останню дорогу живими коридорами від побратимів, сусідів, громади

• Віталій Нечипорук народився у нашому місті. Ще з шкільних років мав веселу вдачу, багато друзів та підвищене почуття відповідальності.В дорослому житті був дуже працьовитим.Коли на Україну вдерся ворог — пішов разом з друзями до військкомату.

Прощалися з Віталієм Нечипоруком у понеділок, 17 лютого. Біля будинку захисника України було два живих коридори. Перший зробили побратими, ставши на подвір’ї у почесну варту.

Другий був від сусідів, яких зібралося біля будинку померлого з квітами близько півсотні. Від них стало відомо, що Віталій був дуже товариським, коли у когось трапилася біда він одним із перших приходив на допомогу. Голова квартального комітету безмежно вдячна Віталію, що він сміливо проявив себе на тушінні пожежі будинку.

Друзі Віталія Леся, Максим, і Микола розповіли, що померлий воїн ріс і виховувався в любові у родині дуже хороших батьків Наталії Григорівни та Миколи Михайловича. Вони привили сину ті риси людяності і характеру, які мали самі. 

— Коли почалася повномасштабна війна, Віталій приїхав з Києва і ми того ж дня троє пішли до військкомату. Там сказали, що треба трохи почекати, а повідомлять по телефону. Віталію повідомили 7-го березня, що 8-го числа він буде призваний до лав ЗСУ. Ми з Миколою пішли у тероборону, — розповіли друзі.

Заупокійну молитву в будинку воїна проводив настоятель храму Різдва пресвятої Богородиці Греко-Католицької церкви Антон Борис. Після цього з померлим Героєм попрощалися рідні, близькі, друзі та сусіди і кортеж з тілом Віталія рушив третім живим коридором від громади на площу Героїв Майдану.

Там за померлим захисником України пройшов мітинг пам’яті і скорботи. Відкрила його директор будинку культури Лариса Ромасько.

— Як же довго триває ця війна. Здається, вічність. Знову зима готується передати естафету весні. А в душі той самий лютий. В містах і селах більшає вдів і сиріт, а на цвинтарях  біля могилок майорять українські стяги. Охочих повернутися з-за кордону все менше. Людей, яким потрібна підтримка і допомога, все більше. І від усвідомлення цього всім болить і цей біль не можна описати словами. Коли закінчиться війна, а її зупинять на якомусь етапі, цей біль прорветься морем сліз матерів, дружин, дітей. Але зараз ми не маємо права здаватися. Ми маємо усвідомити, що це війна проти кожного з нас, проти всієї України. Все частіше чуємо: нам важко. Це нашим воїнам важко без відпочинку вдень і вночі знищувати нечисть. Забуваючи страх, долаючи втому, продовжують чинити опір. І лише завдяки їм ми сьогодні так багато маємо, — сказала ведуча і перейшла до біографії захисника України.

Нечипорук Віталій Миколайович народився 4 липня 1986 року в Козятині. Навчався в першій школі. Однокласники Віталія згадують, що коли він заходив в клас, всі починали посміхатися. Завдяки своїй веселій вдачі та душевному теплу мав багато друзів. Займався спортом та любив автомобілі. Мав надзвичайно розвинене почуття відповідальності. Він користувався великою повагою серед оточуючих.

По закінченню школи вступив у сільськогосподарський технікум у Верхівні. Віталій знав, що немає нічого ціннішого за людські відносини, гідність, милосердя, людяність, солідарність та відповідальність. Це те, чого навчили його батьки, це те, з чим він ішов по життю. Трудовий свій шлях розпочав на будівництві в Києві.

Широкомасштабна війна застала Віталія в будівельній фірмі «Промбуд Сталь». Одразу приїхав в Козятин та пішов у військкомат. Сказали чекати, а 8-го березня 2022 року він був призваний до Лав Збройних Сил України. Ніс службу у Гайсині. Брав участь в бойових діях на Запорізькому та Харківському напрямках. Щодня телефонував дружині і батькам та завжди їх заспокоював, що «все добре, я в частині». 8 грудня 2024 року народилась друга донечка — Вероніка.

Одне лише його турбувало — останнім часом дуже боліла голова. Звернулись до лікарів і його одразу поклали у Вінницьку обласну клінічну лікарню ім. Ющенка.

А 15 лютого 2025 року о 9 годині ранку молодший сержант, водій відділення матеріально-технічного забезпечення взводу матеріально-технічного забезпечення 3-го батальйону зв’язку військової частини А-0707 Нечипорук Віталій Миколайович помер в результаті новоутворення головного мозку.

Його коротка, на жаль, життєва дорога заслуговує якнайбільшої шани та поваги, —

сказала ведуча і запросила до молитви отця Антона.

Після заупокійної панахиди слово мали священник Антон Борис, секретар козятинської міської ради Ірина Репало та директор ліцею № 1 Оксана Кухар. Всі вони говорили про життєвий шлях Віталія і головний його подвиг: захист України. Віддав своє життя за всіх нас таким молодим. Не дожив, не домріяв, не докохав — казали виступаючі. Висловили співчуття батькам і дружині воїна та поклялися, що Віталія будуть пам’ятати вічно.

По завершенню виступів з Віталієм стала прощатися громада. Не зважаючи, що людей на площу зійшлося не дуже багато, прощалися з ним довго. Тут зібралася велика родина, дядьки рідні і двоюрідні, друзі дитинства і друзі в дорослому житті, сусіди, колеги по роботі, однокласники, близькі і знайомі батьків Віталія. Більша половина з них, опустившись біля труни на коліно, не втримали непрохані сльози.

З площі процесія рушила до Алеї Слави міського кладовища. Поховали померлого воїна з усіма військовими почестями. А під час погребіння звучав Гімн України та прогримів військовий салют від салютної групи.

 

 

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.