Він жив за правилами правди. В останню дорогу провели Артема Сизонюка

• Артем був чутливим, добрим, життєрадісним та ідеалістом за поглядами. Веселий, активний, хотів, щоб все в житті було за правилами.
• Сповідував здоровий спосіб життя і прививав таку звичку своїм дітям. У лютому 2023 року він пішов на війну, а 17 грудня при виконанні бойового завдання відважного воїна не стало.
• У неділю, 21 січня, Артема Сизонюка провели в останню дорогу.

Найактивнішими були сусіди батьків захисника України та учні залізничного училища. Першокурсниця групи комп’ютерного набору Ірина розповіла, що Артем навчався у їхньому навчальному закладі і їх група майже повним складом зустрічатиме колишнього учня училища біля будинку батьків.

Крім них зустрічали Артема рідні, родичі, куми, друзі сестри Героя, друзі і знайомі батьків та друзі загиблого воїна.

Бабуся Люба в живому коридорі була мабуть найстаршою. Тож її ми попросили, щоб вона розповіла про Артема.

— Якби він ріс в селі, то маленьким пас би корови, а так бігав, як всі діти, збитків не робив. Пішов до школи, потім служив у армії, одружився і вилетів з батьківського гнізда. Це й все, що я знаю про нього, —  сказала сусідка батьків.

Попрощавшись біля батьківського дому, траурний кортеж з тілом Героя перемістився до церкви Святого пророка Іллі. Заупокійну панахиду за загиблим воїном провели настоятель храму благочинний Вінницько-Тульчинської єпархії митрофорний протоієрей Роман Масира та настоятель храму Покрови пресвятої Богородиці митрофорний протоієрей Василь Влізло.

З храму процесія взяла курс на площу Героїв Майдану. Там за загиблиблим воїном пройшов мітинг скорботи і пам’яті.

Відкрила мітинг директор будинку культури Лариса Ромасько. 

— Біль, який оселився у нашому серці, розриває його зсередини і щодня все більш безжалісно. Стрімке життя, яке вирує буденними справами на цій площі завмирає. Це як сон, який ніколи не скінчиться, — казала Лариса Ромасько, — Ми зустрічаємо наших військових навколішки в скорботі. Кожен з нас завдячує своїм життям таким, як Артем. Найстрашніше на сьогодні отримати звістку, що війна для твоєї рідної людини закінчилася, а разом з тим і його життя. 

Ще ведуча нагадала, що наш фронт розділився на втомлених і виснажених захисників і на тих, хто захищає свого дивана і кожен знає, до якої частини він відноситься. Далі Лариса Ромасько зупинилася на біографії Героя

Народився Артем Сизонюк 3-го жовтня 1987 року в нашому місті. Навчався в 5-й школі, потім в училищі, де отримав спеціальність оператора з обробки інформації та програмного забезпечення. Далі — строкова служба. Демобілізувавшись, відкрив свій приватний бізнес, де надавав послуги з доступу до інтернету. Одружився, мав трьох дітей. Певний період свого життя був журналістом дорожнього патруля. Ідеаліст за поглядами, хотів, щоб все було за правилами. Сім’я у нього була завжди на першому місці. В дітях виховував повагу до людей та шанобливе ставлення до всього оточуючого, тому, що сам таким був.

Веселий, активний Артем сповідував здоровий спосіб життя та любив подорожувати автомобілем.

У лютому 2023 року був призваний до Лав Збройних Сил України. Тримав оборону на Лиманському напрямкуі. Там опанував різні військові спеціальності: кулеметник та розвідник.

Артем вражав своєю енергією та любов’ю. Він був прикладом вихованого сина, чуйного брата та відповідального побратима, який завжди поспішав на допомогу. А найбільше не хотів, щоб родина за нього хвилювалась. Завжди знаходив хвилину, щоб сказати, що з ним усе добре.

— 17 грудня 2023 року в районі населеного пункту Терни, Лиманського району, Донецької області, вірний військовій присязі, при виконанні бойового завдання, старший солдат Сизонюк Артем Васильович — загинув, так і не побачивши свою ще не народжену дитину, — сказала ведуча і запросила до молитви священника.

Самими теплими словами згадували Артема отець Роман, міський голова Тетяна Єрмолаєва. 

— Шановна дружина Наталка, батьки, діти, родина, куми, друзі, знайомі, побратими і вся велика громада. Немає тих слів які можуть зменшити біль у їхніх серцях. Їх просто не існує, тому що вони втратили найдорожче — сина, чоловіка, тата. Казали, що Артем був ідеалістом, а я думаю, що він був просто справжнім чоловіком. Він мав багато любові до всього, що він робив. Любові до родини, до дітей своїх, дітей старших і тих, які не народжені. — казала очільниця громади, — Він мав любов до своєї справи. Все те, що він робив, він робив в ім’я справедливості, правди і любові. І те, що він воїн, це ім’я справедливості правди і любові і ми ніколи не забудемо його подвиг.

Далі слово мав психолог навчального закладу ліцею № 5 Андрій Баландін.

— Шановна громадо, ми втратили ще одного Героя, ще одного почесного громадянина нашої держави, нашого міста. Школа № 5 пишається Героєм Артемом Сизонюком, який навчався у нашій школі. За роки навчання проявив себе вихованим дисциплінованим, старанним і доброзичливим учнем. Його ім’я буде вписане жовто-блакитними літерами, як заслуговує справжній чоловік, справжній патріот. Низький уклін Герою, який віддав своє життя, захищаючи країну від ворога. Нехай завжди залишиться у наших серцях.

Заступник директора з навчальної роботи залізничного училища, Олена Коломійчук, яка була у Артема майстром групи, розповіла, яким він був під час навчання.

— Артем навчався в училищі з 2002 по 2005 рік, на той час я була майстром виробничого навчання і це була моя перша і єдина група. За період навчання Артем відрізнявся від інших учнів тим, що займався він сам і хотів знати більше. Йому подобались ІТ технології, він всім допомагав і завжди був поруч. Він завжди знаходив спільну мову з друзями та з колегами по роботі, коли працював у нас лаборантом. Завжди був цілеспрямований і відповідальний і любив життя, — сказала Олена Коломійчук.

Після виступів біля мікрофона з загиблим воїном стала прощатися громада, а попрощавшись траурний кортеж взяв курс до міського кладовища.

Біля алеї Слави з Артемом прощалися востаннє. Поховали Героя під Гімн України та військовий салют від салютної групи.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.