«Він все сказав. Не сказав тільки як мені тепер жити без нього»

• Втрата. Він народився у Києві, а в наше місто приїздив до родичів.
• У Козятині зустрів своє кохання і переїхав сюди. Валерій любив життя та найбільше — дітей та дружину. Про них можна було писати книжку, та все перевернула війна

У Козятинській громаді знову страшна втрата. На війні з московитами загинув Валерій Кулак. Чоловіка поважали вдома і на роботі, тому провести його в останню дорогу прийшло багато людей — рідні, близькі, друзі, сусіди, колеги по роботі, його побратими, друзі дружини Героя Світлани, друзі та колеги по роботі його синів.

Колеги по роботі не можуть повірити, що Валерія вже немає.

— Наша організація втратила не тільки хорошого спеціаліста, а й людину-ідеала, в якого були найкращі моральні якості. Все, що можна сказати про хорошу людину, це все про нього, — казали вони про Валерія Кулака.

Попрощавшись із загиблим захисником України біля будинку Героя, траурна колона рушила до храму Покрови Пресвятої Богородиці.

Чин похорону провів настоятель храму митрофорний протоієрей Василь Влізло. По завершенні панахиди траурний кортеж у супроводі отця Василя рушив на площу.

Зустріла площа захисника України, стоячи на колінах, а мітинг жалоби відкрила директор будинку культури Лариса Ромасько.

— Війна з московитами стала найбільшим викликом у сучасній історії. Ми дуже швидко адаптувалася до нових реалій, бо зрозуміли, що від кожного з нас і наших дій залежить не просто життя, а й наше майбутнє та доля України. Війна, що точиться з 2014 року, з кожним днем набуває свого найжорстокішого продовження. Цим виродкам наша земля не потрібна, вони прагнуть нас знищити як націю. І саме для того, щоб ми жили і займалися своїми повсякденними справами, наші Герої стоять на лінії розмежування, щохвилини ризикуючи своїм життям.

У нашу громаду знову прийшло горе. У жорстоких боях за мир в Україні і її свободу, до останнього борючись за рідну землю, героїчно загинув наш земляк Кулак Валерій Володимирович, — сказала ведуча і перейшла до біографії Героя.

Валерій Кулак народився 8-го червня 1973 року в Києві. Там закінчив 8 класів та вступив в училище. Далі — строкова служба. Дуже часто приїздив у Козятин до рідні, де і зустрів чарівну дівчину, в яку закохався та без якої не уявляв свого подальшого життя. Покинув все і переїхав у Козятин, щоб бути поруч біля своєї Світлани. Одружився. Закінчив Харківський електромеханічний технікум. Працював в Укртелекомі на різних посадах. Будучи начальником дільниці, закінчив Київський університет інформаційно-телекомунікаційних технологій. Виховував у любові своїх синів та дуже хотів, щоб вони вчилися, уміли та багато знали. Від народження Валерій був шульгою, але про нього казали, що він має обидві праві руки. Він міг абсолютно все змайструвати. А дружиною, з якою прожив пліч-о-пліч 30 років, захоплювався щодня. Любив до нестями, беріг її та робив усе заради неї.

​28 вересня 2022 року був призваний до лав Збройних сил України. Ніс службу у військовій частині А—1329. А в березні 2024 року був відправлений на Харківський напрямок і весь цей час був під Куп’янськом. Щодня писав дружині і запитував її, чи вже прокинулась і чи добре відпочила. А на хрещення онука Валерій зробив для всіх неочікуваний сюрприз: на три доби приїхав додому, де вперше побачив свого маленького хлопчика і жартівливо називав його «Пан директор». Ці дні з рідними промайнули дуже швидко, і знову — передова.

Восьмого серпня солдат, аудіотелефоніст — лінійний наглядач відділення управління командира 2-го мінометного взводу, мінометної батареї, механізованого батальйону військової частини А—4722 Валерій Кулак у районі населеного пункту Синьківка Куп’янського району Харківської області загинув, — сказала ведуча і запросила до заупокійної молитви отця Василя.

Біля мікрофона слово мали отець Василь та міський голова Тетяна Єрмолаєва. Священник відзначив, що Валерій виконав дві Божі заповіді, за які йому треба подякувати. Очільниця міста відзначила, що Валерій був особливим чоловіком, який усе робив для дружини і дітей. А дружина Світлана про свого чоловіка сказала: «Він за 30 років нашого спільного життя сказав мені все. Не сказав тільки, як мені тепер жити без нього».

— Він вірив у Перемогу і крок за кроком наближав її! Тільки той, хто має гідність не на словах, а в душі, може знайти в собі сили робити те, що вважає за потрібне, попри страх. Валерій був одним із таких сміливців, — сказала міський голова.

Далі з Валерієм стала прощатися громада і побратими військових частин А—1329 та А—4722.

— У Валерія позивного не було, ми його називали по імені або телефоніст. Він був дуже надійним і ми його поважали. Він усіх проводжав на позиції і всіх зустрічав після боїв, — казав командир підрозділу, де служив Валерій.

Поховали Героя на Алеї слави під Гімн України та військовий салют від салютної групи.

 

 

 

 

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.