Він мав золоті руки, однак тепер — воїн небесного війська

• Ця тривожна звістка надійшла до рідних Героя, 29 березня.
• В похоронці повідомлялось, що 28 березня, Богдан Жмуцький під населеним пунктом Новобахмутівка Донецької області героїчно загинув при виконанні бойового завдання.
• Майже чотири дні Богдан «добирався» додому, лише 2 квітня громада села провела його в останню дорогу

Зустріла громада свого захисника 1 квітня близько 17 години живим коридором від початку села вулиці Лісової до будинку де він жив з дружиною та донькою, звідки пішов захищати рідну землю. Весь вечір і ранок наступного дня віддати шану Богдану прийшли друзі, близькі, родичі дружини Богдана Олени, сусіди, однокласники та односельчани загиблого воїна. Чин поховання за загиблим воїном провів священик УГКЦ, отець Ян. Після служби Божої траурна колона рушила на площу, що перед будинком культури. Односельці Богдана на всьому шляху стоячи на колінах прокладали йому дорогу живими квітами. 

Мітинг реквієм відкрила головний спеціаліст освіти, культури, молоді та спорту Глуховецької селищної ради Інна Назарова-Лавренюк. Свій виступ вона почала словами.

- Шановна громадо! Знову трагічна подія увірвалася у наше сьогодення. На жаль йдуть від нас у засвіти Герої найжахливішої та найкривавішої війни у 21 сторіччі. Наші воїни стійко тримають оборону наших рубежів залишаючись вірними військовій присязі в ім’я народу України. Війна, клята війна більше року ходить поруч зі смертю, смутком і невимовним болем. Цей пекучий біль торкнувся ще однієї нашої родини, навіки забравши найдорожчу серцю людину. Сьогодні скорботний день для всіх жителів нашої громади, адже ми зібрались провести у останню путь нашого земляка, який поліг смертю хоробрих, справжнього патріота своєї держави, Жмуцького Богдана Павловича, який поповнив лави Небесного війська. Далі ведуча більш детально зупинилась на біографії Героя.

- Народився Богдан, 31 липня 1991 року, в селищі Глухівці. Ріс в сім'ї, де панували любов та повага до батьків і Батьківщини. Від батька він взяв найкращі чоловічі риси характеру, виріс справжнім чоловіком.

Навчався в Глуховецькій школі, яку закінчив в 2008 році із золотою медаллю. Продовжив навчання у Вінницькому педагогічному університеті ім. Михайла Коцюбинського за спеціальністю «Трудове навчання та технології».  Допомагав батькові у справі реставрації м'яких меблів. А згодом, після його смерті, замінив його. Був майстром на всі руки, у кожному куточку нашого селища і за його межами лишився від Богдана його талановитий слід. 

Богдан  любив життя, мріяв про сімейний затишок. Разом із щасливою родиною планували  майбутнє, але війна все зруйнувала. 15 лютого цього року Богдан Жмуцький був призваний до лав Збройних Сил України на військову службу захищати Батьківщину від ворога.

Та вже 28 березня 2023 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Новобахмутівка Донецької області, звільняючи мирну українську землю від рашистських окупантів, загинув нескорений Син України, житель селища Глухівці, солдат – Жмуцький  Богдан Павлович.

Селищний голова, Олександр Амонс, сам був у воїнів передової, багато чого бачив у цій війні та й він ледве стримуючи сльози сказав  - Сьогодні ще один янгол, Богдан Павлович Жмуцький, відлітає від нас поповнюючи ряди небесного війська. А для всіх нас він був просто Бодя з чарівною посмішкою, завжди привітний і завжди веселий. Завжди розпитає, як в тебе і що в тебе, таких людей, яким був Богдан дуже мало. Чи мав він майбутнє?, мав - прекрасне, але вороги прийшли на нашу землю. І він пішов захищати свою сім’ю і всіх нас. Ми втратили вірну, порядну і доброзичливу людину, і особлива непоправна втрата для його родини. Ніколи рідні не виплачуть сліз, а ми - ніколи не з можемо пробачити загибель наших хлопців. Ми втрачаємо дійсно найкращих - з вищими освітами та майстрів з золотими руками.

В кінці свого виступу селищний голова закликав вшанувати Богдана і всіх полеглих синів України хвилиною мовчання стоячи на колінах.

Священник УГКЦ  храму Миколи Чудотворця з Жежелева, отець Богдан, закликав у своєму слові викорінити все російське - музику, мову і все, що пов’язане з країною московитів. Від громади  слово мала Зоя Глінська.

На завершення траурного мітингу з Богданом стали прощатися. Прощалася з своїм Героєм громада довго, адже  більшості мешканцям села Богдан своїми руками щось робив. Попрощавшись траурна колона рушила до сільського цвинтаря. 

Коли траурна процесія йшла живим коридором, до колони долучився песик “шарик”, він спочатку біг поруч з труною Героя, далі приєднався до жінок, які несли корзини квітів, а перед кладовищем очолив колону. Таких випадки було лише три. Від рідних загиблих воїнів ставало відомо, що ці загиблі герої при житті любили тварин і Богдан не виняток, хоч і вважався мисливцем. Близькі друзі Богдана казали, який там мисливець. Він був душею компанії от і брали його з собою на полювання. З рушницею ходив, а тварин не стріляв.

Те що розповіли друзі Богдана, підтвердила двоюрідна сестра дружини загиблого воїна, Ольга. — Я знаю Богдана багато років, він був дійсно душею компанії на нього можна було покластися, як на самого себе. Любив сім’ю, донечку Валерію, яка в наступному році піде до школи. Любив все живе і тварин. 

Рідна сестра дружини, Ірина, розповідає — У нього були мрії, були справи, були бажання, які він хотів втілити в життя. Дуже любив подорожувати зі свою сім'єю, допомагав усім хто звертався до нього за допомогою. Понад усе він любив дружину, доньку Валерію та Україну. Я його знаю як добру і щиру людину. Він був правдивим, мужнім і надійним. Був вдячним сином, для матері Віри Йосипівни і допомагав їй у всьому, сказала Ірина

На цвинтарі з Героєм України востаннє прощалися. Поховали Богдана під гімн України, а від побратимів загиблого воїна прогримів військовий салют.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.