Він був тихим і любив дітей. В останню путь провели Владислава Сохинчука

• З перших днів повномасштабного російського вторгнення Владислав пішов до центру комплектації та соціальної підтримки, щоб піти на фронт.
• З першого разу йому відмовили, та він не полишав надії і  свого добився, став на захист України.
• На жаль, 23 квітня, наш земляк загинув. 26 травня  громада попрощалася з Героєм та провела його в останню дорогу.

Влад їхав додому з поля бою 33 дні. Зустріла його громада живим коридором, стоячи на колінах від вулиці Героїв Майдану до вулиці Ярослава Мудрого. До вулиці Сковороди рухалося два траурних кортежі. В цей час повертався назавжди додому полеглий Герой Василь Місько. Його дорога пролягала через Козятин у Широку Греблю, де жив воїн. 

Біля будинку Владислава, звідки він пішов на війну, його зустрічали батько й мати, сестра, близькі родичі, друзі загиблого воїна і його колеги по роботі, друзі та колеги по роботі батьків, однокласники Влада, друзі дитинства з Нової Греблі, сусіди,  студенти залізничного училища і ті, хто не знав його при житті.

Хто знав Владислава, говорили, що він був людиною добрих вчинків. Господар свого слова, правдивий і надійний. 

— Влад настільки був тихим хлопцем, що ми за нього нічого не чули. Знали, що завжди привітний, допоможе, коли хтось з сусідів, щось важке несе, — казали близькі сусіди.

Друг дитинства Віктор з Нової Греблі, каже:«Це був мій друг, з яким ми ділилися всім, що в нас було.Таких, як він, повірте, мало. Шкода, що війна забрала від нас його».

Бабуся загиблого Героя Артема Лавровського розповіла, що Влад дружив з її онуком.

— Дуже добрий був хлопчина, — сказала жінка і розплакалася. 

Чин поховання провели благочинний Вінницько- Тульчинської єпархії отець Роман та священник Свято Покровської церкви села Сестринівки, отець Іван.

Коли з Владиславом стали прощатися рідні, на вулиці вже формувалася колона. В голові — портрет Героя, Державний прапор, гілка черешні з стрічками, це означало, що захисник України ще не був одруженим, коровай, жінки та дівчата з букетами живих квітів.

На площі мітинг реквієм відкрила заступник Козятинської культури Лариса Ромасько, такими словами:

— Шановна громадо! Поки ми живемо своїм відносно звичним життям наші воїни — Герої по всій лінії зіткнення великою ціною та титанічними зусиллями тримають над нами небо. Нищать ворога та все те московське зло, що лізе з усіх щілин. Ціною власного житті Влад здійснив подвиг справжнього чоловіка. Віддав своє життя за Україну і за нас з вами.

Далі ведуча траурного мітингу розповіла присутнім біографію Героя

Народився Герой 19 серпня 1996 року в селі Нова Гребля Калинівського району. Потім сім’я переїхала жити в Козятин. Навчався в школі № 5, вступив до Державного університету інфраструктури та технологій. Працював у експлуатаційному вагонному депо оглядачем-ремонтником вагонів

Коли почалася війна Владислав відразу звернувся до військкомату, тільки з першого разу йому відмовили. Якщо не я то хто? Запитував він у працівників військомату, але йому тоді знов відмовили. Мобілізували у липні 2022 року.

Після звільнення Херсону він приїздив додому і розповідав рідним, що захищати свою землю — це найкорисніша і почесна справа всього життя.

— А 23 квітня, старший солдат, заступник командира механізованого взводу в/ч А 4472 виконуючи бойове завдання в районі населеному пункті Хромове внаслідок артилерійського обстрілу збройних формувань рашистів під час бою отримав поранення несумісне з життям, — сказала ведуча та запросила до молитви отця Василя.

Священник провів заупокійну молитву, в якій попросив у Бога царства небесного для воїна, що віддав своє життя за свого ближнього

Міський голова Тетяна Єрмолаєва сказала, що Влад ріс долюбленою дитиною. Його всі любили та поважали. Він свідомо прийняв рішення захищати Україну.

— Влад занадто молодий, щоб залишати цей світ. Плаче світ, плаче природа, плаче вся Україна, але ми тут стоїмо, завдячуючи таким, як він, — казала Тетяна Єрмолаєва.

Після міського голови про Владислава говорив його побратим. Він розповів, як вони сиділи, розмовляли і планували зустрітися після війни за келихом напою з градусом. Не судилося. Клятий ворог забрав забрав життя Владислава, а побратим ледве стримував сльози.

Завершився траурний мітинг на площі прощанням з Героєм громади. Прощалися довго, адже більшість присутніх хотіли довести, що будуть пам’ятати його, багато, багато літ.

Владислава  воїни востанне взяли на плечі і траурна процесія взяла курс до кладовища. Поховали Героя на алеї Слави міського кладовища під Державний Славень та військовий салют від побратимів

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.