«Він був найкращим дронщиком і своїми умілими діями нас захищав»

• Максим Полонський народився у мальовничих Гурівцях і був найстаршим серед трьох своїх сестричок і братика. В Гурівцях пішов до школи, а набувши професії, працював за фахом. Коли на Україну повномасштабно посунули орки, пішов до військкомату, бо таким патріотичним і порядним його виховали батьки. Він захищав рідну землю на багатьох напрямках.19 жовтня 2025 року відважний воїн загинув.

П’ять днів наш земляк добирався до рідного дому, а 24 жовтня з ним прощалася рідні, близькі та громада. Спочатку прощання проходило біля будинку, звідки славний воїн пішов на війну. 

Над домовиною воїна схилили голови рідні Героя, а хор церкви релігійної громади співав пісні. Учні та педагогічний колектив гімназії№ 9 розгорнули на весь живий коридор державні прапори. Друзі родини загиблого воїна ходили з оберемками квітів і вквітчали дорогу, якою Максим ходив майже кожного дня. Провести в останню дорогу свого друга і опору приїхали з фронту побратими Максима. 

— Максим був справжнім нічого і нікого не боявся. Хто йому дав позивний «Шаман», ми не знаємо, але його позивний підходив йому. Він був найкращим дронщиком і своїми умілими діями нас захищав і ставив перед ворогом надважкі завдання. Товариський, надійний з яким можна було йти в вогонь і воду, — казали про свого друга побратими.

Попрощавшись біля будинку Героя, траурна колона в супроводі священника рушила на центральну площу нашого міста. Там за загиблими воїнами, у цей день громада прощалася з двома Героями, пройшов мітинг пам’яті і скорботи. Відкрила його начальник Козятинської культури Світлана Рибінська Вона говорила про жорстоку війну яку ведуть московити проти українського народу і якою ціною здобувається свобода в боротьбі з вижившими з розуму кремлівськими кацапами. Окремо зупинилась на біографії Героїв.

Полонський Максим Петрович народився 2 червня 1994 року в селі Гурівці на Козятинщині. Був старшим сином у багатодітній дружній родині. Виховувався в любові до життя і до Бога. Всі про нього говорили лише позитивне. Відповідальний, порядний. Допомагав виховувати менших братика та трьох сестричок. Був в усьому прикладом для них.

По-чоловічому стриманий і врівноважений. І водночас рішучий у своїх діях. Спочатку оцінить ситуацію, подумає, а потім діє. Хлопчаком захоплювався футболом. Але допомагати по господарству вважав своїм обов’язком. Все вмів, не цурався ніякої роботи. Постійно з татом працював біля дому. В Гурівцях закінчив школу і вступив до нашого залізничного училища за спеціальністю електромонтер контактної мережі. Після училища — строкова служба у навчальному центрі «Десна». Працював у Києві на залізниці.

У 2017 році одружився з коханою Дарією. Весь його світ крутився навколо дружини, доньки та синочка. Дуже любив свою сім`ю, дітей. Про все турбувався, забезпечував добробут родини. Мріяв про власні дім, авто. Придбав. Любив облаштовувати, вдосконалювати, створювати комфорт в помешканні.

Навіть після поранення, з ушкодженою рукою, старався щось майструвати.

Дружина каже, що Максим — взірцевий господар і батько сімейства, а для неї — «всесвіт». Він випромінював щирість і доброту. Допомагав усім. Друзів, яких у Максима так багато, у себе вдома завжди з родиною зустрічав гостинно та дуже тепло.

На війну пішов з перших днів. 25 лютого вже викликали до військкомату. Служив у військовій частині в Гавришівці. Потім відправили на Херсонщину у складі підрозділу морської піхоти. Отримав поранення. Навчання і тепер вже Дніпропетровщина.

Про війну не говорив. Мама каже: «Якось закрився під час війни». Мабуть, не хотів свої проблеми переносити на родину. Лише казав, що дуже сумує за сім`єю і найбільше чого бажає — це бути поряд з ними.

Коли телефонував, сім’я вся неймовірно раділа. А Тимурчик, синочок, якому незабаром виповниться 2 роки, виривав телефон і щось прагнув сказати татові. І відповідь чув, що татусь його любить, приїде.

18 жовтня був останній зв’язок. На питання: «Як ти?» — надіслав голосове повідомлення: «все добре, ми працюємо». Настрій був гарний, не збентежений. Більше зв’язку не було.

Солдат Полонський Максим Петрович, оператор безпілотних літальних апаратів, 1-го відділення безпілотних авіаційних комплексів, взводу безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів, 3-го механізованого батальйону військової частини А —4123, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вовче, Синельниківського району, Дніпропетровської області, 19 жовтня 2025 року — загинув.

Під час несення військової служби, був нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (08.01.2024р) та відзнакою міністра оборони України «За поранення» (24.01.2024р).

На мітингу жалоби слово мали отець Роман, керуючий справами виконкому Костянтин Марченко та директор Непедівського ліцею Василь Лисюк. По завершенні виступів від мікрофона з Максимом стала прощатися громада.

Прощалися довго, адже у Максима було багато друзів, є багато друзів і близьких у батьків загиблого воїна Петра Вікторовича та Галини Миколаївни. Любили Максима і пам’ятають про нього в рідних Гурівцях і Непедівці. Приїхали провести свого земляка майже всім Непедівським старостатом. Попрощавшись, траурний кортеж рушив в супроводі отця Василя до місця вічного спочинку — Алеї Слави сільського кладовища. Поховали Героя від Гімн України, військовий салют та сльози рідних, близьких, побратимів, друзів і багатьох присутніх.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.