Він був моїми руками і силою. Робив все те, що можуть робити мами

• Валентин Хоченков народився у Пиковці, там ходив до школи. Після навчання зустрів дівчину Світлану і відчув, що це його доля. Купили з дружиною земельну ділянку та побудували на ній будинок. 17 лютого 2025 року він був мобілізований, 6-го квітня загинув. Валентин два тижні добирався з поля бою додому. У передвеликодню суботу з ним прощались рідні, друзі та громада

Спочатку з Валентином прощалися біля будинку Героя. Біля будинку, де він все зробив своїми руками. Останньою його будівлею-шедевром була лазня з душовою та не доробив її. Встиг тільки побудувати коробку майбутньої душової. Пішов захищати неньку Україну по мобілізації. Від близьких стало відомо, що він мав бути мобілізованим на початку березня, тільки так сталось, що призвали його 17 лютого.

— Він мав золоті руки і розбирався в усьому. Все, що ви бачите, все зроблено його руками. Старався допомогти батькам Людмилі Францівні та Володимиру Васильовичу і мені, тещі. Одним словом був трудяга-роботяга з розряду правдолюбів. Дуже чесний, що-що, а збрехати він не міг. Іноді ми давали йому поради, як вчинити, коли так вимагає ситуація, а він відповідав: може так дійсно треба, а як мені з тим жити? —розповіла про свого зятя мама дружини Світлани Людмила.

Коридором з білих гіацинтів підходили до труни, щоб віддати шану загиблому воїну його друзі і близькі.

Попрощавшись, процесія рушила на центральну площу міста. Там за загиблим воїном відбувся мітинг скорботи і пам’яті. Відкрила його працівник козятинської культури Лариса Ромасько. Вона говорила про жахіття війни і захисників України, які не дають ворогу просуватися так, як вони того хотіли та розповіла біографію воїна.

Хоченков Валентин Володимирович народився 28 травня 1988 року в с. Пиковець. Там закінчив школу. По закінченні зустрів красиву, впевнену в собі, мудру не по роках дівчину Світлану. З першого погляду зрозумів, що це його доля. Навчався в нашому училищі та здобув професію — складач поїздів. У 2008 році одружився. Свій трудовий шлях розпочав в КМС, далі вагонне депо. Купили з дружиною земельну ділянку та побудували самі будинок. Валентин Володимирович мав золоті руки, до всього, що знаходиться в їхній оселі він доклав свою любов і вміння. В 2011 році народилась квіточка донечка — Ліда, а у 2020 син Владислав. Тато обожнював своїх дітей. Він жив своєю сім’єю і весь час повторював «Моя мрія — дати нашим дітям те, чого нам не змогли дати наші батьки». Дружина стверджує: «Він був моїми руками та силою». Він вірив, що в цьому жорстокому світі честь, порядність та совість стоять поруч на найвищому щаблі й добро завжди перемагає зло. Завдячуючи своїй легкій вдачі, чуйності та доброті, мав дуже багато друзів та однодумців.

17 лютого 2025 року був мобілізований. Військовий вишкіл проходив у Житомирі. Ще тиждень залишався до закінчення навчання, а їх уже відправили в Курську область. А 6-го квітня 2025 року стрілець- снайпер десантно-штурмового відділення, десантно-штурмового взводу, 10-ї десантно-штурмової роти, 3-го десантно-штурмового батальйону військової частини А 2582 в районі населеного пункту Гуєво, Суджанського району, Курської області Хоченков Валентин Володимирович загинув.

З словами співчуття звернулися до родини воїна отець Роман, секретар Козятинської міської ради Ірина Репало, директор Пиковецької гімназії Юрій Безпалько. Всі висловили співчуття родині загиблого. Говорили про життєвий шлях Валентина і його подвиг, як людини з великої букви. Юрій Безпалько згадав, якою доброю дитиною Валік був у школі.

— Є такий біль, який не виплакати. Є сльози, які не видно, але вони переповнюють душу. Є слова, які ніколи не будуть вимовлені. Є люди, яких ми більше ніколи не обіймемо, але вони назавжди залишаться у наших серцях.

Після цих слів ведучої з загиблим воїном стала прощатися громада. Не стримувала сліз вихователь дитячого садочка Людмила Комарівська. Обнявши маму загиблого воїна Миколи Лисого Любов Лису їй сказала: «Я не можу витримати, Коля і Валік і більшість дітей Пиковець через мої руки пройшли. Кожного маленькими пам’ятаю».

Попрощавшись, траурий кортеж рушив до Алеї Слави міського кладовища. Поховали Героя під український Славень та військовий салют від салютної групи

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.