Врятував життя побратимам, протягом кількох годин відкопуючи їх з-під завалів

• Віктор Машевський народився в Казахстані. Коли йому виповнилось 13 років, родина переїхала до Липовецького краю, звідти родом був його батько. Познайомився з майбутньою дружиною в Козятині і переїхав жити до нашого міста. Тут одружилися, народилося двоє доньок, будували своє майбутнє. Та на рідну землю вдерся ворог і війна змінила плани.

З перших днів війни Віктор пішов у Козятинський військомат, щоб іти захищати Батьківщину, але оскільки в нього була броня, йому дали відстрочку.

В липні 2024 року він вступив у лави ЗСУ та проходив службу у Десантно-штурмовій бригаді, перебуваючи на посаді командира взводу у військовій частині А4355 на Донеччині (Покровськ, Курахове).

Віктор пережив багато страшних моментів на війні. Про них дружина дізналася з його записника, куди він записував усе, що відбувалося у ті дні. Про один з боїв Віктор розповів рідним у лікарні, де лікувався після поранення.

Коли їхню позицію розбив дрон і побратими опинилися під завалами, він один, власноруч протягом кількох годин відкопував своїх побратимів і врятував їм життя.  

Після того поранення Віктор спочатку лікувався у Запоріжжі, потім у Черкасах, Козятині, Бердичеві. Після реабілітації їхав у свою військову частину. А там йому дали відпустку додому. Саме на шляху додому і трапилося з ним лихо. Помер у дорозі.

Не стримував сліз товариш Віктора Микола на прощанні з воїном 15 квітня.

— Я втратив друга, до якого міг звернутися і вдень, і вночі. Йому подобалось допомагати людям і робив він це завжди на позитиві. Таких людей, як був Віктор — одиниці, — розповідав Микола. Він дуже поважав Віктора, тому хотів постояти біля друга, коли отець Роман проводив в будинку чин похорон.

Кожної хвилини на подвір’я Машевських приходили друзі і знайомі Віктора, друзі і колеги по роботі дружини Оксани. Друзі старшої доньки Героя Даші створили з квітами та державними прапорами живий коридор.

По завершенні заупокійної молитви траурна колона рушила на площу Героїв Майдану.

Там за загиблим (померлим) воїном пройшов мітинг пам’яті і скорботи. Відкрила його начальник відділу культури міської ради Світлана Рибінська. Вона в своєму вступному слові говорила про жахливу втрату. Про підлість, з якою прийшли на нашу землю орки. Про байдужих людей до всього українського.

— Та ми обов’язково здолаємо московського монстра тому, що там справжні українці відстоюють мову, культуру, історію, право жити у своєму домі на своїй землі, — сказала ведуча мітингу і перейшла до біографії Віктора.

Віктор Миколайович Машевський народився 13 травня 1976 року в Казахстані. Саме там проживали та працювали батьки. Там почав ходити до початкової школи. Коли йому було 13 років, сім’я переїхала до Липовецького району Вінницької області. Зростав дуже допитливим хлопчиком. Любив спорт, музику. Навчався у музичній школі. Був дуже енергійним та товариським. Старшокласником отримав навички з ремонту та пошиття взуття у місцевому цеху. Легко освоював будь-яку роботу. Ще з дитинства було видно, що в хлопця твердий, цілеспрямований характер.

Закінчивши школу, продовжив навчання та отримав технічний фах. Працював за спеціальністю. Після одруження з коханою Оксаною переїхав до Козятина. Працював на Юзефо-Миколаївському заводі, Козятинському хлібокомбінаті, Куманівецькому фермерському господарстві та на залізниці (в загоні воєнізованої охорони).

З дружиною створили гарну і дружну сім’ю. Разом проводили багато часу, їздили відпочивати, відвідували рідних та друзів. Завжди турбувався про близьких йому людей. Син і двоє доньок втратили чудового батька, який їх дуже любив. Дівчатка відчували, що відмови від тата не буде ні в чому і користувалися цим. А ляльковий будиночок, змайстрований його руками, буде завжди нагадувати, що тато в них найкращий та найтурботливіший.

У липні 2024 року Віктор був мобілізований. Проходив службу командиром взводу у в/ч А 4355 на Донеччині (Покровськ, Курахове). Використовував будь-яку можливість, щоб зателефонувати. Не було зв’язку лише під час бойових завдань. Одного разу місяць не виходив на зв’язок. Який же страшний та довгий був той місяць… Потім безмежна радість можливості чути рідний голос. Завжди казав, що любить всіх і сумує. З гіркотою зауважував про втрати, що несе війна. Був нагороджений Головнокомандуючим Збройних Сил України відзнакою «Золотий хрест» та нагрудним знаком «Ветеран війни». Був поранений, лікувався. Ще не пройшло й тижня, як поїхав з дому після лікування.

І ось страшна звістка. Сім’я втратила захист і затишок, любов і опіку. Діти — втратили батька, дружина — чоловіка, мама — сина. Біль, невимовний біль розриває серце та випалює душу, — сказала ведуча.

Біля мікрофона слово мали отець Роман та керуючий справами виконкому Костянтин Марченко. Обоє висловили співчуття рідним та оцінили заслуги Віктора Машевського. Костянтин Марченко так і сказав, що просто так такі високі нагороди, як «Золотий хрест», нікому не дають.

Після виступів з Віктором Машевським почала прощатися громада.









В черзі до Віктора стояла багатьом відома тренер Анна Сас. Запитали у неї чи вона знала Віктора при житті.

— Він тато моєї спортсменки Даши. Його особисто я не знала. Прийшла, щоб підтримати Дашу, — сказала тренер і стерла непрохану сльозу.

Попрощавшись з Героєм, колона рушила до Алеї Слави сільського кладовища. Поховали Віктора Машевського з усіма військовими почестями.

Вічна пам’ять Герою! Щирі співчуття родині.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.