«Ви ще навоюєтесь, сьогодні я піду». Анатолій Пуремчук загинув, рятуючи побратима

• Анатолій Пуремчук при житті був дуже добрим чоловіком. Усім допомагав і не брав ні з кого за роботу гроші.
• «Добрий» у Анатолія був позивний, який дали йому побратими. Молодим бійцям був наче батько.
• Коли треба було виконати складне завдання казав: «Ви ще навоюєтесь, сьогодні я піду».

Зустріла громада свого захисника живим коридором 8 грудня від вулиці Героїв Майдану до будинку, звідки Анатолій пішов на війну. 

— Навіть не віриться, що Толіка вже немає. В жовтні був вдома. Сказав, що ця війна у нього до весни, «погоним ворога з нашої землі і я вже назовсім приїду». Завжди усміхнений, ми не бачили його розгубленим, —  говорили між собою жінки.

Сусідка Валентина пригадала, як вечірньою порою їй дрова привезли:«Йшов Толік і каже, що зараз допоможу носити. Кажу йому пізно вже, а він жартує каже давай занесемо, а то за ніч дрова «бабай» вкраде. Запалив роботою Сергія та Олександра і машину дров перенесли у двір за іграшки».

Сусідка Таміла розповідає, що їй Анатолій кожного року мотоблоком города орав і хто його що просив — він був безвідмовним.

Побратим Анатолія Олег з Житомирщини розповів, що вони були в підрозділі  за роками старшими. 

— Толік, як земляних справ майстер навчав бійців, які в сини йому годяться, як краще окопатись. Вони дослухалися до нього і це багатьом зберегло життя. Тільки бувають випадки, коли знаємо одне, а робимо інше. Коли є поранений, йдемо під вогнем йому на виручку. Саме через необережність Толік з побратимом загинули.

Попрощавшись біля будинку, кортеж рушив на площу. Там пройшов за загиблим воїном мітинг жалоби та пам’яті.

Відкрила його директор міського будинку культури Лариса Ромасько.

В своєму вступному слові вона наголосила, що війна — це не тільки справа військових. Поки ми не викорінемо все, що пов’язано з московією, доти в росіян може складатися думка, що нас можна перемогти. Окремо вона зупинилася на біографії Героя

Анатолій Іванович Пуремчук народився 5 грудня 1969 року в с. Непедівка. Там і навчався в школі. В 1988 році закінчив Бердичівське професійно-технічне училище № 33, де опанував спеціальність тракторист-машиніст. Відслужив строкову службу в ракетних військах. Працював в Козятині на залізниці. З 2000-го року працював в міських комунальних підприємствах «Відродження» та «Чисте місто».

27 січня 2023 року був призваний до Лав Збройних Сил України. Військові навчання проходив у Одесі, після чого був відправлений в Донецьку область. Ішов на всі завдання, навіть якщо хтось відмовлявся. До молодих хлопців відносився, як до своїх дітей. Оберігав їх та підтримував. «Добрий» таким позивним нагородили Анатолія побратими.

— В жовтні цього року, прийшов у відпустку та одружився. А далі — знову на фронт.

29 листопада 2023 року водій відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувального взводу 3-го механізованого батальйону військової частини А 4689 Пуремчук Анатолій Іванович біля населеного пункту Терни, Донецької області в результаті стрілецького бою під час виконання бойового завдання загинув, — сказала ведуча і запросила до молитви за загиблими воїнами священників Православної церкви України Валерія Кушніра та Романа Масиру.

Після панахиди слово мали настоятель храму Святителя Миколая отець Валерій та міський голова Тетяна Єрмолаєва.

— Сьогодні ми проводжаємо в останню дорогу сина України, воїна Героя, батька, чоловіка, сина, друга, побратима. Він для всіх нас приклад, який повинен бути у кожного громадянина нашої держави, — казав  Валерій Кушнір, —  Сьогодні ми розділяємо біль з родиною. Сьогодні розділяє біль вся Україна. Сьогодні гіркота втрати та молитва за упокій в день з легким снігом воїна, який відважними вчинками боронив нас і Україну від російської орди.

Міський голова відзначила, що про таких, як Анатолій кажуть, що такі люди з «чотирма руками». Для нього не було різниці, яким керувати транспортом. З автівки пересідав на трактор і навпаки. Він все умів і все міг. Не може обійняти дітей, дружину і всіх рідних бо життя віддав за нас і Україну. На завершення виступу міський голова висловила співчуття родині та попросила пробачення у загиблого воїна.

Після виступів Лариса Ромасько закликала всіх присутніх на площі попрощатися з своїм земляком.

З площі траурний кортеж взяв курс на Непедівку.

В Непедівці Анатолія зустріли живим коридором від початку села до храму Святителя Миколая.

Там за загиблим воїном священники отець Валерій та отець Роман провели відспівування. Після чину похорон Анатолія Перемчука понесли живим коридором до сільського кладовища.

Там обидві громади зі своїм земляком прощалися востаннє

Дружині Валентині військові передали державний прапор. Поховали Героя під гімн України та військовий салют від салютної групи.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.