Валентин Яричевський та Дмитро Янчук мали схожі долі і хоронили їх в один день

• Обидва Герої народилися в селі. З самого малечку вони не цуралися важкої роботи.
• В дорослому житті обоє переїхали жити до Козятина.
• У обох на першому плані була сім’я і обох поважали в громаді.

Страшна звістка про смерть Дмитра надійшла до нашої громади 20 серпня. Герой загинув в результаті ворожого танкового обстрілу в районі Роботино Запорізької області.

 Валентин Яричевський  отримав важкі поранення під час бойового завдання, 28 серпня помер у військовому польовому хірургічному госпіталі у місті Добропілля Донецької області. 

До рідних домівок наші соколи добралися траурним кортежем  в перший день осені. В той же день з ними прощалася громада.

Спочатку прощалися біля будинків, звідки славні воїни пішли на війну. Провести їх в останню дорогу прийшли рідні, родичі, куми, близькі друзі загиблих, їхні знайомі, колеги по роботі, педагогічні колективи школи, де навчавчалися захисники України, однокласники, жителі Дубових Махаринець, Флоріанівки, Миколаївки, Самгородка. 

Попрощавшись біля будинків обидві траурні колони з’єдналися біля храму Святого пророка Іллі.

Чин похорону за загиблими воїнами проводили священики Православної церкви України благочинний Вінницько-Тульчинської єпархії отець Роман Масира, настоятель храму Покрови пресвятої Богородиці митрофорний протоієрей Василь Влізло та настоятель Свято Покровського храму села Сестринівки Іван Дуник.

Поки священники відспівували Героїв, ми зустрілися з першою вчителькою Валентина Яричевського Анною Євгенієвною. 

— Валентин був наймолодшим з 5-ти дітей їхньої багатодітної родини. Працелюбний, товариський, завжди прийде на допомогу. Це була дуже хороша дитина, — вчителька хотіла про свого учня сказати більше та не змогла стримати сльози і після невеликої паузи продовжила: — Ставши дорослим, він не втратив всіх тих якостей доброї людини.

Дочка хрещеного батька Валентина Ольга додає:

— У нього на фронті почалися проблеми з серцем. Він приїздив на початку серпня і за станом здоров’я міг вже не їхати на передову. Валентин говорив, що вже може не їхати, але хотів хлопцям замість себе залишити достойну заміну. Поїхав, а приїхав зовсім не так, як ми його чекали, — каже пані Ольга.

Сусід воїна Геннадій Ткачук також добре знав Валентина.

— Народився в  багатодітній родині. Працював у ВОХР Козятинського загону відомчої охорони команди станція Козятин. В контрактну армію пішов в серпні 2021 року, служив в Бердичеві, артилерія. Возив боєприпаси на нуль. Така професія у військових називається камікадзе, — розповів пан Геннадій, — Загинув після влучання в автомобіль під час ракетного обстрілу, коли віз боєприпаси. В дворі чехословацького будинку був незамінною людиною, мав золоті руки. Все всім ремонтував і за звичайне «дякую», міг прийти на допомогу хоть о другій годині ночі.

Дмитро Янчук ріс у родині з малими статками. Все, чого досяг — особиста його заслуга, кажуть односельці Дмитра. Чоловіки з Дубових Махаринець з захопленням розповідають, що Діма без підтримки, завдяки своєму працелюбству, зумів купити будинок і тримати сім’ю на плаву. 

Куми Марина, Діана, Юля, Анна казали, що найбільшим його захопленням була його сім’я — дружина Оксана син Гліб і донька Вікторія.

По завершення служби Божої обидві траурні колони однією процесією перемістилися на площу

Мітинг реквієм відкрила начальник Козятинської культури Світлана Рибінська.

— Шановна громадо, моторошно від слів, які я змушена говорити. Знову біль, знову непоправна втрата. Ця війна дає нам можливість вибратись із уламків імперії. Після цієї війни Україна має стати частиною цивілізованого світу та членом НАТО.

Ворог підступний і ще міцний. Наші воїни — щит і меч. Саме вони боронять наші рубежі та проторюють шлях у майбутнє, час від часу повертаючись на щиті. 

Далі ведуча розповіла біографії Героїв.

— Яричевський Валентин Мечиславович народився 14 лютого 1976 року в селі Флоріанівка в багатодітній родині. У 1983 році пішов у 1-й клас Флоріанівської школи, яку закінчив у 1991 році. Середню освіту здобув у школі села Миколаївки. Любов до техніки призвела до освоєння професії водія. З 1994 по 1996 роки служив у збройних силах України. Після демобілізації працював водієм шкільного автобуса,

створив сім’ю. Далі працював у Козятинському загоні відомчої воєнізованої охорони.

У 2021 році пішов на службу за контрактом в Збройні Сили України. З перших днів повномасштабного вторгнення окупантів, став в оборону Батьківщини.

Сержант Яричевський Валентин Мечиславович, відданий військовій присязі на вірність українському народові, мужньо виконуючи військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу та незалежність, був поранений. 28 серпня  2023 року у польовому хірургічному госпіталі у м. Добропілля Донецької області, помер.

В памʼяті кожного Валентин залишиться доброю та світлою людиною.

— Янчук Дмитро Михайлович народився 11 листопада 1989 року у селі Дубові Махаринці, там і навчався у школі. Закінчив професійно-технічне училище №2 в місті Калинівка і здобув професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва, слюсаря-ремонтника, водія автотранспортних засобів. Працював на аграрних підприємствах.

Друзі кажуть, що він ніколи не відмовляв на прохання й готовий був завжди прийти на допомогу. Турбота про сім’ю та родину були для нього надзвичайно важливим. Пишатися добрим, чуйним і щирим батьком будуть його двоє дітей.

8 червня 2023 року був призваний до військової частини А 4350, де проходив службу солдатом 1 протитанкового відділення взводу вогневої підтримки 1 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону

Загинув солдат Дмитро Янчук 20 серпня 2023 року в районі населеного пункту Роботине Запорізької області, — сказала ведуча і запросила до молитви священників ПЦУ що супроводжували процесію

На мітингу мали слово отець Роман Масира, міський голова Тетяна Єрмолаєва, селищний голова Самгородоцької громади Сергій Лановик та сусід загиблого воїна Валентина Яричевського Геннадій Ткачук. 

Всі виступаючі говорили, якими добрими загиблі воїни були при житті, а нам треба вічно пам’ятати, якою ціною ми йшли до нашої перемоги.

Після виступів, з загиблими воїнами стала прощатися громада. Прощалися довго, адже кожен з присутніх хотів віддати шану обом Героям.

Поховали воїнів вже небесного війська на алеї Слави міського кладовища під Гімн України і військовий салют від посиленої салютної групи

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.