В Жежелеві попрощалися з загиблим Героєм Олександром Маркіним

• Він народився у Жежелеві у багатодітній родині і навчався у місцевій школі. Здобувши професію, працював на різних роботах. Багато чого міг зробити тому, що мав «золоті» руки був добрим татусем та дбайливим дядечком. В кінці минулого року він пішов захищати рідну землю та загинув. 23 квітня 2025 року повернувся з поля бою додому.

Зустріла його громада трьома живими коридорами — у Пляховій, Глухівцях і Жежелеві. Перше прощання з захисником України проходило біля будинку, звідки славний воїн пішов на війну.

Чин Похорон за загиблим воїном провели священники Української Греко- Католицької церкви. Їх очолив парох села Жежелів отець Богдан Мазурака у співслужіннінні з військовим капеланом Іваном Цихуляком, священиками Романом Шкрібенцем та Романом Назаром з Бердичева, Антоном Борисом з Козятина. А по завершенні молитви процесія в супроводі священників рушила до сільського кладовища.

Там за загиблим воїном пройшов мітинг пам’яті і скорботи. Відкрила його працівник культури Олена Полло. У своєму вступному слові вона сказала:

— Наш народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії. Серце крається від болю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які віддали своє життя для того, щоб ми з вами могли жити. На жаль, сьогодні знову наша громада схиляє свої голови у глибокій скорботі. Велике горе об’єднало всіх нас, щоб провести в останню дорогу свого земляка військовослужбовця Збройних Сил України Маркіна Олександра Вікторовича.

З 12 квітня 2025 року Олександр Вікторович вважався зниклим безвісті. Відданий військовій присязі на вірність українському народу мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за незалежність України її територіальну цілісність та суверенітет біля населеного пункту Демидівка Красноярського району Бєлгородської області загинув наш земляк Олександр Вікторович Маркін.

Народився Олександр 30 квітня 1984 року в Жежелеві.У 1999 році закінчив місцеву школу і в цьому ж році вступив до ПТУ № 3 міста Бердичева. По завершенні навчання почав працювати у фермерському господарстві «Подільське». 26-го жовтня 2011 року на світ з’явилася найрідніша, найцінніша донечка Марія. За життя Олександр працював в охоронній фірмі «Яструб». Згодом — у будівельній фірмі «Золотий ключик» та пекарні міста Бердичів. Останнім місцем роботи була Жежелівська гімназія, де працював на посаді робітника з обслуговування та ремонту будівель.

Олександр був завжди усміхнений, доброю і позитивною людиною з великим серцем. Це був найрідніший татусь, найдобріший брат, найулюбленіший дядечко для своїх племінників, а ще він був щирий і добрий сусід, відданий друг, будував плани на майбутнє, тільки все в його житті змінила війна.

Справжній патріот України Олександр Маркін був призваний на військову службу по загальній мобілізації 29 грудня 2024 року. Служив стрільцем-санітаром 3-го механізованого відділення 3-го механізованого взводу.6-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону в/ч А—4699.

Важко знайти слова втіхи, не можливо загоїти біль та гіркоту втрати рідної та близької людини.Та нехай добрий і світлий спомин про загиблого воїна стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, всіх хто знав його любив і шанував. — сказала Олена Полло і запросила до слова селищного голову Олександра Амонса та директора Жежелівської гімназії Наталію Подгорчук.

Селищний голова висловив співчуття рідним. Говорив чого до нас прийшли московити і не підбирав слів до московських виродків. На завершення свого виступу він закликав пом’янути Олександра і всіх загиблих Героїв України хвилиною мовчання, стоячи на колінах.

Директор гімназії відмітила, що в кожній частинці їхнього ліцею торкалися руки Олександра Вікторовича Маркіна. Куди не глянь — скрізь залишилася частинка його праці.

Після виступу директора гімназії ведуча мітингу прочитала вірш «Не звикай до мене». Вірш стосується кожного загиблого воїна, у кого залишились діти.

Після прочитаного віршу з Олександром Маркіним стала прощатися рідні, близькі, родичі, друзі, сусіди і вся громада. Прощалися довго, адже кожен вклонившись біля труни Героя, щось хотів йому сказати. В селі знали його завжди усміхненого, що він мав «золоті руки» і ніколи не відмовлявся допомогти при будь яких обставинах.

• Був добрим батьком для своєї донечки та не було дня, щоб він не провідав своїх братів і племінників. Олександр виховувався в багатодітній родині, рано залишився без батьків та брати сироти дали собі раду. Між ними і досі самі дружні стосунки, — говорили між собою жителі села.

Поховали Олександра під Гімн України у виконанні оркестру 26-ї артилерійської бригади та військовий салют від салютної групи.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.