В останню путь провели командира, який казав воїнам не «вперед», а «хлопці, за мною»

• В дитинстві він їздив конячкою і був слухняним Васильком. Виріс, вивчився і став Василем Вікторовичем.
• Командир, лідер, який вів в бій за собою хлопців, а ще він добрий друг, брат, кум, однокласник, який завжди був готовий прийти на допомогу. Так
• говорили про Василя Сергієнка його односельці.

Страшна звістка прийшла в Кордишівську громаду 15 грудня. За 5 днів Василь Сергієнко повернувся на щиті до батьківського дому. Там його зустрічали рідні, родичі, побратими загиблого воїна з сусідньої бригади, друзі, куми, однокласники, сусіди, колеги по роботі з будівельної фірми «Ерідон Буд» та духовенство.

Біля будинку воїна відспівував Героя настоятель Михайлівського храму отець Олексій, а отець Михайло з Попільнянщини разом з отцем Олексієм живим коридором супроводжували процесію до Михайлівського храму.

Чин похорон за воїном провели отець Олексій, отець Михайло та отець Володимир з Махнівки. По завершенні заупокійної молитви на площі перед храмом провели змітинг пам’яті і скорботи.

Відкрила його начальник відділу культури козятинської міської ради Світлана Рибінська.

— Країна без незалежності — країна рабів. Це вже було. Нас морили голодом, вбивали, виселяли, заставляли бути без волі, без думки, без права бути українцями.

Нація — це не підданство. Це права і свободи, закон і справедливість, люди гідні і мужні. Війна вириває справжніх, особливих, таких нам потрібних.

Страждання в погляді рідних рве душі, а їх рани ніколи не загояться. Ми в шані схиляємо голови перед воїном-Героєм, захисником України, — сказала ведуча і перейшла до біографії Героя

Василь народився 26 березня 1994 року в с. Кордишівка. Зростав чуйним, сміливим та роботящим хлопчиком. Разом з братом Михайлом бігали цими вуличками,

ганяли м’яча та ловили рибу. Тут закінчив школу та вступив в Козятинське училище залізничного транспорту. Зрозумівши, що цього йому замало, вступив у Вінницький будівельний технікум. Відремонтував мамі хату та поїхав у Попільнянський район с.

Почуйки. Влаштувався в аграрну фірму «Ерідон Буд» будівельником. В цій справі він був майстром на всі руки.

У 2015 році зустрів прекрасну жінку Оксану та її донечку Іринку і відразу зрозумів, що любить їх без міри і не може без них жити. У 2017 році одружилися. Народився хлопчик — Кузьма.

На роботі його цінували та довіряли йому. Не дивлячись на те, що він доволі часто був у відрядженнях, вдома встигав все.

14 червня 2024 року був призваний до Лав Збройних Сил України. Військовий вишкіл проходив у трьох навчальних центрах Житомирщини. Щодня телефонував і мамі, й дружині. Вони розповідали йому, як у них справи, а він звідти старався розв’язувати всі питання. Йому почала подобатись військова справа і казав: «Як закінчиться війна, я буду продовжувати цю справу і здобуду професійну військову освіту». Старші у званні підбадьорювали його і говорили, що у нього все вдасться. На початку грудня Василя Сергієнка відправили на Сумщину. Якщо не міг телефонувати, то відправляв смайлик, щоб не хвилювалися, щоб знали що у нього все гаразд. А 15 грудня 2024 року в районі населеного пункту Мала Локня, Суджанського району, Курської області командир розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини А— 2298 Сергієнко Василь Миколайович загинув.

Лідер, який вів за собою в бій. Побратим, командир, друг, брат, кум, товариш. Добрий та щирий. Працелюбний та відповідальний, завжди готовий прийти на допомогу — таким його знали й назавжди запам’ятають близькі, рідні та друзі, — сказала Світлана Рибінська і запросила до слова отця Михаїла

Він розповів, що загиблий воїн прожив у громаді не дуже багато та показав себе дуже доброю, роботящою і щирою людиною.

— Він не ховався, не робив собі бронь, а пішов нас захищати. А нам щоб перемогти ворога треба допомагати нашим воїнам і самим гуртуватися, — казав священик.

— Народження дитини — найбільше щастя для батьків. На дітях замикається Всесвіт. Маленькі ростуть. Згодом батьки передають своїх дітей у дбайливі вчительські руки. Ми їх з радістю зустрічаємо, навчаємо добра, виховуємо для добра. А згодом під щемливі звуки випускного проводжаємо вродливих, розумних по одній із тисячі доріг у широкий світ. Проводжаємо і чекаємо всіх своїх випускників на зустріч, — казала класний керівник Василя Сергієнка Світлана Мельничук, — Кажуть, що у кожної епохи свої герої. Мій учень Василь Сергієнко став Героєм нашого часу. На превеликий жаль він загинув, загинув захищаючи нашу Україну і кожного з нас.

Василько був дуже світлим, добрим та щирим хлопчиком. Ніколи не забуду його милу дитячу усмішку, якою він ніби осяював клас. Він любив своїх однокласників, поважав вчителів, прагнув спілкування.

Вася був готовий прийти на допомогу будь-якої миті. Добрий, розсудливий. товариський, надійний. Наш Вася.

Любив рибалити як його дідусь Василь і ніколи не приходив без риби. Змалечку простежувалося, що Вася добрий господар. Він умів все: розпалити вогнище, спекти картоплю, зварити юшку. Не боявся брати на себе відповідальність. Коли помер тато, він вправно взяв на себе ношу дорослого життя. Допомагав мамі і бабусі. Маючи в господарстві коня, приходив на допомогу сусідам і родичам. На превеликий жаль сьогодні, 20 грудня, ми з вами закриваємо останню сторінку книги з назвою Сергієнко Василь Миколайович. І на превелике щастя вже 7-й рік пишеться продовження цієї книги Сергієнко Кузьма Васильович. Дай Боже щоб у ній було багато-багато сторінок з радісними, веселими та щасливими історіями.

Кузьма! Синочок, твій тато так мало прожив, йому завжди буде 30, але так багато він встиг: встиг стати Героєм, який назавжди з нами тут, на Землі. Він не загинув, він лише тихенько-тихенько спить.Наш ангел-охоронець. Я дякую долі, що мала такого учня. Вася завжди залишиться у моїй пам’яті. Вічна слава Герою.

— Дорога родино, шановні жителі громади та усі присутні. Сьогодні ми зібралися з вами, щоб віддати шану воїну, випускнику нашої гімназії Сергієнку Василю Миколайовичу. Війна забирає найкращих. Молодий чоловік повний мрій та планів на майбутнє, які, на превеликий жаль, вже ніколи не збудуться. Він віддав своє життя за рідну землю, за життя кожного українця. Важко уявити, що доводиться пройти матері, яка втратила сина. Як змиритися з втратою дружині, котра дуже любила свого чоловіка. Синові, який більше ніколи не скаже «тату». Але треба пам’ятати, що тепер Вася став до лав воїнів Небесного війська і вже звідти буде оберігати своїх рідних та кожного з нас, — казала директор гімназії Олена Олексюк, — Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту втрати рідної, близької людини. Нехай добрий світлий спомин про загиблого Героя стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів. Усіх, хто знав його любив і шанував.

Сумуємо разом з вами, низько схиляємо голову в скорботі. Щира вдячність, безмежна шана та вічна пам’ять тобі Василю.

Після виступів з загиблим воїном стала прощатися громада. Прощалися довго, адже Василя знали в селі всі, тож всі, хто міг хотіли віддати йому шану.

Друг дитинства загиблого воїна Дмитро попрощавшись, підійшов до нас: «Вася був фаховим будівельником, а в зварюванні я не знаю чи є ще такий в Україні. Як же на роботі такого спеціаліста не уберегли?»

Попрощавшись з Героєм процесія рушила до сільського кладовища. Поховали славного командира з усіма військовими почестями.

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.