Пройшов рік після того, як родина Володимира Чорноуса отримала страшну звістку про його загибель. В селі Перемога, де навчався Володимир, 1 вересня 2014 року встановили меморіальну дошку на школі... Про нього в селі усі знають і пам'ятають, що він віддав своє життя, захищаючи рідну землю. Цього року мала б відбутися зустріч однокласників Володимира. Минуло десятиліття з тих пір, як вони закінчили школу. Однокласники, селяни, та осередок Радикальної партії в Козятинському районі організували встановлення ще однієї меморіальної дошки — на будинку, де жив герой АТО.
Його однокласниця Галина Місєвра пригадує, як Володимир говорив, що через 10 років після закінчення школи вони вже точно організують зустріч.
— Тепер ми прийшли вшанувати його пам'ять, — сказала, ледь стримуючи ридання, Галина. — Ми живемо своїм життям. А він своє віддав, щоб ми могли жити. Ніколи більше не побачимо його, не поспілкуємось…
Дівчина виросла разом із Володимиром. Вони були, як брат і сестра. Потім пішли у вузи в різних кінцях України, хлопець одружився. Стали спілкуватись рідше. Але серце болить досі, як за втраченим рідним братом.
В хаті, де зараз живе бабуся Володимира пані Надія, відслужили поминальну службу. Після цього відбувся мітинг, який проводив голова Переможнянської сільради Іван Мороз. Зібралось багато односельців Володимира, учні та учителі місцевої школи, його однолітки, що приїхали з різних місць.
Із Ужгорода приїхала дружина Катя із синочком Владиславом. З Іллічівська — батько Леонід Маслюк. Він із маленьким Владиком відкривали меморіальну дошку. Кажуть, хлопчик дуже схожий на татка. Володимир із фото на меморіальній дошці весело усміхається...
Його класний керівник Петро Лєсков наголосив, що на Сході хлопці стоять живою стіною і платять своїми життями, аби Україна жила.
Щеміло серце від слів, які прозвучали у пісні, виконаної школярами: “Герої не вмирають — вони живуть у піснях”. Відбулося покладання живих квітів.
Дружина героя розповіла газеті “RIA-Козятин”, що Володимир був ідеальним чоловіком. Завжди допомагав по господарству. Любив її і сина. Ніколи нічим не образив, завжди розумів.
Однокласник Дмитро Панчук згадував, що Володя був веселим і компанійським, завжди підтримував товаришів. Любив займатись на турніках і силові вправи в спортзалі. Хотів стати військовим. Дмитро зранку відвозив на кладовище обрядовий обід. Там зустрів батьків Вадима Наумова, який похований поруч із Володимиром Чорноусом. Хлопці загинули такими молодими…
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
№ 47 від 21 листопада 2024
Читати номер
Анонім
Анонім
Анонім