Не встиг Дмитро створити сім’ї, потішити батьків онуками. Навіки став Ангелом

• У понеділок, 25 листопада, в останню земну дорогу Самгородоцька громада провела свого земляка, мужнього Воїна, Героя Дмитра Баловнєва.
• Мешканці громади зустріли кортеж із загиблим коридором шани на колінах...

На сторінці Самгородок Наш опублікували церемонію прощання.

— Багатостраждальна Україна у боротьбі за цілісність, незалежність та суверенітет не перестає втрачати кращих з кращих. Страшні звістки про втрату воїнів у цій війні, нажаль, продовжують надходити в нашу громаду. І кожна втрата до щему в серці…— йдеться у допис

Про Героя

Дмитро Баловнєв народився у місті Києві 24 квітня 1990 року, в сім'ї Баловнєвих Олександра та Тетяни, наших односельчан. Дмитро був єдиною дитиною у родині. Дитинство Героя проходило не тільки в рідному місті, а і в Йосипівці — у своїх бабусь.

У 1997 році пішов до однієї із Київських шкіл. Після закінчення школи вступив до технічного коледжу, а пізніше до університету де здобув професію програміста.

У 2011 році був призваний на строкову військову службу в Збройних силах України. У 2012 році розпочав свою трудову діяльність програмістом.

6 вересня 2024 року був мобілізований на військову службу у військову частину А1815 Збройних сил України. А вже на початку листопада був відправлений в найзапекліші місця Донеччини.

Гранатометник механізованого відділення взводу механізованої роти механізованого батальйону, старший солдат Баловнєв Дмитро Олександрович, відданий Військовій присязі на вірність Українському народові, мужньо виконавши військовий обов'язок в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув 17 листопада 2024 року, в районі населеного пункту Єлізаветівка Покровського району Донецької області.

• На Донеччині поліг воїн з села Йосипівка Дмитро Баловнєв

— Не встиг Дмитро створити сім’ї…Не встиг потішити батьків онуками… Навіки став Ангелом. Всі рідні, близькі, знайомі пам’ятають нашого Героя радісним, доброзичливим, працьовитим. Гіркота від втрати, біль, яка пронизує, до якої не можна звикнути, яку не можна пробачити. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати.

Востаннє схилити голови та подякувати військовослужбовцю за службу прийшли рідні, друзі, побратими та всі ті, хто знав його і ті, які не знали, але прийшли поклонитися його подвигу.

Біля храму пройшов мітинг - реквієм, на якому  висловили щирі співчуття сім’ї, родичам, близьким та друзям з приводу передчасної смерті земляка та Героя.

Із військовими почестями загиблого воїна провели в останню земну дорогу. На його честь прозвучав військовий салют, а тіло віддали землі під звуки Державного Гімну України.

Вічна пам`ять та слава Герою. Співчуття рідним і близьким!

• «Обіцяв повернутися, пригорнути рідних та війна розпорядилась інакше»

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.