«У вересні Толік був вдома. Наче Бог відпустив, щоб з усіма попрощався»

Вячеслав Гончарук

У школі був бешкетник та мав багато друзів.
Коли напав ворог — пішов захищати рідну землю. Після реабілітації від отримання контузії міг залишатися вдома. Але не покинув побратимів, повернувся на передову.
Мріяв після перемоги бути біля коханої дружини та все перекреслили кляті московити.

Зустріла громада Героя Анатолія Грішина у четвер, 12 жовтня, живим коридором, якого за чисельністю давно в нашому місті не було. Багатолюдно було і біля будинку матері загиблого воїна. Рідні, родичі, близькі, друзі, колеги по роботі, сусіди з посьолку на чиїх очах Толік зростав, сусіди будинку, з якого він пішов В ООС, сусіди з вулиць Шевченка, Героїв Майдану, Данила Галицького, Князя Святослава, міський голова,, однокласники та куми.

Попрощавшись біля будинку Героя, траурна процесія рушила до будинку 112, що на вулиці Ярослава Мудрого. В тому будинку планували жити після перемоги над орками Анатолій з коханою дружиною Настею. Зупинившись на вулиці Ярослава Мудрого, кортеж з тілом Героя рушив до храму Святого пророка Іллі.

Відео дня

Божу службу за загиблим воїном проводили священники Православної церкви України настоятель храму Святого пророка Іллі благочинний Вінницько-Тульчинської єпархії отець Роман Масира, настоятель храму Покрови пресвятої Богородиці митрофорний протоієрей отець Василь Влізло та настоятель Свято Покровського храму села Сестринівка отець Іван Дуник.

На подвір’ї церкви було багато близьких загиблого воїна і молоді з заплаканими очима та підліток Анатолій, що ходив, одягнувши на себе прапор морських піхотинців. Прапороносцем виявився племінник загиблого воїна.

— Це у мене тільки й залишився від дядька, прапор та добра пам’ять про нього, — каже хлопець.

Тітка Ірина не може повірити у те, що сталось.

— 21 вересня він приїжджав у двох недільну відпустку. На два дні приїхав до мене. Він коли не приїде до мене, завжди знайде собі якусь роботу. Багато в чому допоміг і від мене поїхав на передову, — розповідає пані Ірина. — А майже через тиждень ми отримали таку страшну звістку. При виконанні бойового завдання потрапив у ДТП та отримав травми несумісні з життям.

На подвір’ї церкви ми поспілкувалися з однокласниками Анатолія Олександрою та Тетяною.

— Толік в школі був бешкетником та за всі його вчинки залишилися тільки приємні враження. Кожного разу, коли він приїздив з фронту, заходив до нас на роботу. Він свято вірив у нашу перемогу і мріяв зустріти її на передовій. Ми недавно збиралися на 5 років після школи. Планували зібрати всіх на 10-річний ювілей. Тільки зібратися всім класом вже не вийде, — не стримавши сліз сказала Тетяна.

Відспівавши Героя, траурний кортеж рушив на площу.

Площа також виглядала багатолюдно. Анатолія Грішина поважали в школі, його поважали в училищі і на роботі. Поважають матір загиблого воїна, трьох його сестричок і брата. Наймолодшу Владу прийшли підтримати на площу її однокласники.

Відкрила мітинг реквієм директор міського будинку культури Лариса Ромасько.

— Знову страшне горе оповило ще одну родину і нашу громаду. Ще один лист, який розділив життя на до і після. Ще один лист, після якого обірвалось не одне серце і настав «чорний», день після якого, здається, ранок ніколи не настане. І таких «чорних» днів у нас стало занадто багато. Нам доводиться відправляти у вічність молодих і найдорожчих, в яких були далекоглядні плани на життя і мрії.

Окремо ведуча зупинилася на біографії Героя

— Анатолій народився 29 жовтня 2002 року в нашому місті. Зростав у багатодітній родині. Навчався в першій школі, потім в залізничному училищі, де здобув спеціальність контактник високовольтних мереж та оглядач вагонів. Після закінчення навчання працював у вагонному Депо оглядачем.

1 листопада 2021 року пішов на контрактну службу, яку проходив у м. Миколаїв, в 36-й бригаді ім. контр-адмірала Михайла Білинського — морським піхотинцем. Був учасником ATO.

Після повномасштабного вторгнення ніс службу на Бахмутському, Авдієвському, Миколаївському та Херсонському напрямках. Саме після Херсонського напрямку побратими почали називали Анатолія «Вінницький херсонець», його всі дуже поважали.

У 2022 році Анатолій одружився з коханою дівчиною Анастасією.

Водій медичного пункту 1-го самохідного артилерійського дивізіону військової частини А 2802, матрос Анатолій Грішин під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Наддніпрянське на Херсонщині, внаслідок отриманих тілесних ушкоджень несумісних з життям в результаті ДТП, 7 жовтня 2023 року загинув, — Сказала Лариса Ромасько та запросила до молитви священників ПЦУ отця Романа, отця Василя та отця Івана з Сестринівки.

Після церковної відправи слово мали Отець Роман, міський голова Тетяна Єрмолаєва, директор ліцею № 1 Оксана Кухар, заступник директора з навчальної роботи Олена Коломійчук та сусідка Валентина Тимощук, яку Анатолій при зустрічах з нею називав її поетесою. Всі виступаючі наголошували якою доброю людиною був Анатолій, дякували матері Героя, що зуміла в багатодітній родині всім дітям дати родинного тепла та виховати такого сина.

Прощалися з Анатолієм довше звичного. Адже прийшли ті, які не могли не прийти. Завершилось прощання на площі з Анатолієм хвилиною мовчання, стоячи на колінах від побратимів. Коли траурна колона взяла курс на кладовище, побратими влаштували Анатолію почесну варту.