У Миколи з дружиною було стільки планів та клятий ворог забрав їхнє щастя

• Микола Луговський народився в селі Кордишівка у багатодітній родині. Як всі сільські діти допомагав батькам по господарству. У вільну годину найбільше любив грати в футбол, порибалити, був дуже непосидючим. В дорослому житті понад усе турбувався про рідних. Мав багато планів та війна покликала на фронт, захищаючи рідну землю Микола загинув.

З 11-го лютого 2026 Микола Луговський вважався зниклим безвісті. Рідних заспокоювали: пропав безвісті — це не вирок, може поранений, може в полоні і дасть про себе знати. Всі надії рідних рухнули 11 червня, коли повідомили, що знайшовся та не так, як дружина з дітьми і рідні чекали. За чотири дні він повернувся назавжди додому на щиті. 15 червня його зустріли рідні і громада.

Поки траурний кортеж був на під'їзді, ми поспілкувалися з далекими сусідами Героя.

— Ми знали, що Микола живе в Кордишівці. Він любив бути в русі, їздив у Київ на заробітки. Так зараз всі роблять, щоб родина була на плаву і він старався для дітей і онуки. Він тут жив та про нього й чути не було. Знають, що був трудяга і чогось поганого за нього ми не чули. В селі знають, що дружина Таня були з Миколою позитивною сім'єю, — казали вони.

Біля будинку загиблого воїна було багатолюдно. Були серед присутніх чоловіки у військовій формі. Запитали у них чи вони побратими?

— Ми свої, побратимів не відпустили, бо дуже гаряче на фронті, а який у Колі був позивний — може рідних запитайте. 

До рідних в день жалоби за воїном ми не звертаємося, адже розуміємо біль втрати.

За якусь мить в далині з'явилися проблискові маячки траурного кортежу. Самоорганізувавшись в живому коридорі, люди стали на коліна та кидали під кортеж додаткову порцію квітів.

Заупокійну панахиду в будинку Героя звершив настоятель Михайлівського храму отець Олексій, а продовжили відспівування у храмі Архистратига Божого Михаїла.

По завершення чину похорон на подвір'ї церкви пройшов мітинг жалоби і пам'яті. Відкрила його начальник відділу культури Козятинської міської ради Світлана Рибінська. Вона говорила про війну, про подвиги наших захисників і що ми маємо підтримувати хлопців, бо інакше ця війна надовго. 

— Московити не думають її завершувати, — сказала ведуча у вступному слові та перейшла до біографії Героя. 

 

Луговський Микола Миколайович народився 21 жовтня 1970 року в селі Кордишівка. Закінчив місцеву школу. Допомагав батькам по господарству. Як усі хлопчаки любив футбол та риболовлю. Зростав у великій родині, турбота про близьких стали для нього потребою. Гарні стосунки склалися з братом.

Проходив строкову службу у Львівській області. Працював у Києві водієм. На будівництві освоїв всі спеціальності. Дружина розповідає, що на пропозицію придбати нову річ для дому, відповідав, що все поремонтує і відновить. І кожна полагоджена чи виготовлена ним річ, буде відгукуватися болем від втрати і теплом. Обладнання, інструменти в майстерні, можливо знадобляться його синові, якого Микола

Миколайович почав навчати майструвати. А ще допомагав синові з математикою завдяки своєму технічному складу розуму.

З дружиною Тетяною Володимирівною прожили 12 років. Він вмів огорнути всіх теплом і затишком. Коли повертався додому, спочатку йшов до онучки, дітей, а потім і до дружини. Допомагав всім своїм дітям, заохочував всіх разом відпочивати. Врівноважений і непосидючий, завжди знаходив собі роботу.

6 вересня 2025 року був призваний до лав Збройних Сил. Про службу не говорив, тільки розпитував про домашніх. В жовтні 2025 захворів і зміг побути дома.

Стрілець третього стрілецького відділення другого стрілецького взводу шостої стрілецької роти другого батальйону ТРО військової частини А—7048 з 11 лютого 2026 року вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Лиман, Краматорського району, Донецької області. Тіло бійця було ідентифіковано, —  сказала Світлана Рибінська і запросила до слова Благочинного Вінницько-Барської єпархії, митрофорного протоієрея Валерія Кушніра та секретаря Козятинської міської ради Ірину Репало.

Обоє виступаючих доземно вклонилися родині, висловивши їм щиру підтримку та подякували захиснику, що захищав рідну землю.

Після виступів з славним воїном стала прощатися громада. Прощалися довго, адже провести свого земляка в останню дорогу зійшлося все село.

Поховали славного сина України на сільському кладовищі з усіма військовими почестями. Військові дружині Героя передали прапор, під яким її чоловік ходив на військові завдання. Прозвучав салют від салютної групи, а у виконанні духового оркестру в пам'ять про воїна — Гімн України. 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.