«Тут про нього не забули — бачите, скільки людей прийшло»

• Олександр Бондарчук любив усе живе, а особливо — собак. Разом з дружиною почали спільну улюблену справу.
• Розводили та вирощували собак різних порід. Коли напав ворог — Олександр записався до тероборони. Війна підірвала його здоров’я.
• З орками справлявся, а з підступною хворобою — не зміг.

У четвер, 3-го жовтня, за Олександром Бондарчуком міською радою була оголошена жалоба. Провести його в останню дорогу прийшли рідні та родичі, друзі, однокласники Олександра, колеги сестри воїна, сусіди, керівництво міської ради та духовні отці. Військовий капелан, лейтенант капеланської служби Руслан Шевчук, благочинний Вінницько-Тульчинської єпархії метрофорний протоієрей Роман Масира, настоятель храму Покрови митрофорний протоієрей Василь Влізло провели за померлим воїном чин похорон. Поки йшла заупокійна молитва, ми поспілкувалися з однокласниками воїна-добровольця.

Тетяна Костюк в молодших класах сиділа з Олександром за одною партою.

— Саша Бондарчук був нашим однокласником і можемо розповісти про нього тільки хороше. Це людина сонця і світла. Він любив все: людей, природу, тварин, а особливо собак. Собак різної породи він розводив і цьому присвятив все своє життя. Завжди усміхнений і казали, що він людина удачі. Він переїхав до Бучі, але тут про нього не забули — бачите, скільки людей прийшло. Саша був хорошим сином у хороших батьків. Дуже вихований. Дуже любив свою сестричку Олю і з гордістю водив її за руку до школи. Він був справжнім захисником України. Будучи людиною цивільною, пішов добровольцем всіх нас захищати. Якщо він так вчинив, то про нього можна сказати, що він дуже любив Україну і хотів захистити її землю. На жаль, важка хвороба підкосила його здоров’я і якби не хвороба, я впевнена, він був би там, де саме гаряче. Тепер буде оберігати нас з неба. А ми, 10-В, будемо пам’ятати його завжди і будемо згадувати тільки добрими словами. 

— Він був в душі людиною екологом, — додає Людмила Кудимець, з якою Олександир сидів за партою у старших класах. — Любив все на світі: природу, тварин, навіть жуків. Саша казав, що собаки — це останні ангели на землі і їх треба любити за те, що вони просто є..

Священники провели заупокійну панахиду і прощалися з славним воїном вже на вулиці. 

Урну з прахом Олександра військові взяли на руки і траурна колона рушила до Алеї Слави міського кладовища. Там пройшов за мітинг реквієм.

Відкрила його директор будинку культури Лариса Ромасько. Вона нагадала, якою ціною здобувається наша незалежність та зупинилася на біографії Героя 

— Сьогодні ми проводжали в останню путь Бондарчука Олександра Юрійовича. 

Бондарчук Олександр Юрійович народився 29 вересня 1970 року в Козятині. Навчався в першій школі. Зростав дуже добрим, відповідальним хлопчиком, який шалено любив тварин. Змалку захоплювався історією й уже тоді усвідомлював свою відповідальність за родину і за землю, на якій живе.

Навчався в нашому училище, де здобув професію слюсар по ремонту електрообладнання з рухомого складу. Далі — строкова служба в армії. Жага до знань привела його в торговий технікум, де отримав кваліфікацію товарознавець. Після навчання, довгий час, працював менеджером в Дніпрі.

Повернувся в Козятин і, зрозумівши, що великі міста його приваблюють більше, поїхав до Києва та влаштувався в охоронну фірму. У 2006 році зустрів дівчину своєї мрії та одружився. Разом почали спільну та улюблену справу. Розводили та вирощували собак різних порід.

Війна застала Олександра та його сім’ю в Київській області. Вони бачили на власні очі всі жахи окупації. Саме там, в самому пеклі з 28 лютого 2022 року Олександр Юрійович у складі добровольчого формування Ірпінської міської територіальної громади №1 при військовій частині А – 7299 сил територіальної оборони брав участь у бойових діях та забезпечував оборону міста Ірпінь та Бучанського району Київської області.

Війна і її наслідки підірвали здоров’я чоловіка. В лютому 2024 року солдат, водій – санітар медичного пункту військової частини А – 7092 десантно-штурмових військ Збройних Сил України, був списаний у зв’язку з хворобою. Почав лікуватися, та згодом поїхав на лікування до Норвегії.

7-го серпня 2024 року, страшна хвороба, з якою Олександр боровся до останнього подиху, перемогла.

Чоловік у повному розквіті сил, енергійний, патріотичний. Він хотів змінювати цю країну на краще і робив це постійно. У нього було безліч планів і мрій. Він хотів просто жити. Рідні, друзі і всі, хто його знав, запам’ятають його добрим, справедливим, сміливим і життєрадісним.

На Алеї слави міського кладовища слово мали військовий капелан та міський голова Тетяна Єрмолаєва.

Потім військові передали прапор Україна дружині славного воїна Ользі. Коли ставили урну з прахом воїна в могильник, звучав Славень України і військовий салют від салютної групи.  

 

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.