«Ти, сину, завжди будь людиною, ти, Аня, вчися і слухайся маму» — казав дітям Олександр коли йшов на війну

• Він народився в Сестринівці і був як всі — звичайним хлопцем. Закінчив місцеву школу, отримав професію та одружився з дівчиною Катериною.
• Любив батьків, дружину, на відпочинок возив дітей, часто привозив їм подарунки. Любив посидіти з кумом за вудками, любив танці і швидку їзду на мотоциклі.
• Пішов захищати Україну. Обіцяли, що вдома доньку привітає та загинув під час завдання.

Ця страшна звістка надійшла в родину Станішевських 31 липня. З військової частини, де служив Олександр, дружині Катерині повідомили — чоловік і батько дітей 30-го липня загинув.

Ми ще не встигли оговтатись від попередньої втрати, як знову в нашу громаду прийшла ця страшна звістка. Тридцятого травня цього року Олександр тільки пішов на війну. Щоб стати бійцем 80-ї десантно-штурмової бригади, він місяць навчався військовій справі в Житомирі і місяць — в Краматорську. Всі ці 60 днів Олександр телефонував дружині та заспокоював її. Казав: не хвилюйся все буде добре, я повернуся додому.

У понеділок, 29 липня, Олександр завершив навчання при військовій частині А—0284. В той день він, як завше, зателефонував дружині.Тільки цього разу в його словах відчувалася якась тривога: «Пробачте мене за все, я вас дуже люблю» — сказав він дружині.

У неділю, 4-го серпня, стрілець снайпер 4 десантно-штурмового відділення 3-го десантно-штурмового взводу 4-ї десантно штурмової роти 1-го десантно-штурмового батальйону в/ч—А 0284 Олександр Станішевський приїхав додому на щиті.

— За добрі показники у навчанні, він мав приїхати, щоб привітати з 10-ти річчям Аню та он воно як вийшло, —  казали сусіди Героя. 

З самого ранку  дорогу додому воїну встелили живими квітами. Зустріли Олександра дружина, діти, мама, сусіди по будинку і сусіди мами Олександра з Сестринівки, друзі воїна та колеги по роботі.

Відспівували Олександра у церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Чин похорон провів настоятель храму митрофорний протоієрей Василь Влізло.

Супроводжував отець Василь траурну процесію на площу Героїв Майдану. Там загиблого воїна зібралася провести в останню дорогу громада.

На вулиці Пилипа Орлика до траурної колони приєднався настоятель Свято-Покровського храму села Сестринівки Іван Дуник. Саме той отець Іван, який у 2007 році вінчав Катерину й Олександра.

На площі було людей не дуже багато, але майже всі вони знали Олександра. Друзі дитинства, куми, колеги по роботі, знайомі дружини Героя, односельці.

Кум Сергій, хрещений батько сина Олександра Кіріла розповів, що Сашко дуже любив веселу компанію. Коли була вільна година виїжджали з ним з ночівлею на рибалку. Коли риби вдавалося зловити, то звали дружин з дітьми і вже разом відпочивали на природі. 

Син Кіріл дуже любив батька і вирішив продовжити його справу. Пішов навчатися у наше училище на провідника-стюарта. Майстер групи Тетяна Воровей дуже задоволена хлопцем.

Жінки з Сестринівки знали Олександра ще зі школи. Казали, що він дуже техніку любив і з вітерцем проїхатись на мотоциклі. А ще дуже любив танці. 

Мітинг скорботи і пам’яті відкрила директор будинку культури Лариса Ромасько.

— Росіяни нищать кожен клаптик української землі. Вистрілюють і все випалюють на попіл. І завдяки такій тактиці вони просуваються щодня. Можу вас запевнити, що це зовсім близько, занадто мала відпопідь між «там» і «тут». І саме там обірвалося життя чоловіка, батька, сина, брата, Станішевського Олександра Леонідовича. Молодий, завзятий, усміхнений. У нього було багато планів та мрій. Тільки війна не дала ті плани йому втілити в життя, —  сказала в своєму вступному слові ведуча і перейшла до біографії Героя. 

Олександр народився 11 березня 1987 року в с. Сестринівка, там закінчив школу. Вступив в наше училище де здобув професію оглядач-ремонтник вагонів та провідник пасажирських вагонів. Працював провідником. У 2008 році народився син — Кирил. У вільний від роботи час брав сина і йшов з ним на риболовлю. Любив слухати музику та компанію друзів. Батьки виховали сина чесною і порядною

людиною, він не міг пройти осторонь чужої біди. Завжди поспішав на допомогу, тим хто її потребував. У 2014 році народилася донечка Аня. Олександр Леонідович все робив для того, щоб його сім’я була забезпечена всім необхідним. Щороку року возив сім’ю на відпочинок. Любив робити дружині і дітям сюрпризи і подарунки.

30 травня 2024 року був призваний до Лав збройних сил України. Коли йшов на війну, говорив сину, щоб той в будь-якому випадку залишався людиною і не повторював батькових помилок. Дев’ятирічній Ані батько сказав: «Добре вчися і слухайся маму»

А 30 липня 2024 року, стрілець — снайпер десантно- штурмового батальйону військової частини А— 0284 — Станішевський Олександр Леонідович в районі населеного пункту Климентове, Охтирського району, Сумської області загинув, — сказала ведуча і запросила до молитви за загиблим воїном священників православної церкви України.

Від мікрофона низько вклонилися загиблому воїну і подякували матері Героя отець Василь та секретар міської ради нашого міста Ірина Репало. А ще вони попросили пробачення у Олександра по першому, по другому, і по третьому разу.

Після виступів з Олександром стала прощатися громада. Поховали воїна на Алеї Слави міського кладовища під гімн України і військовий салют

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.