«Тату, йду на важкий напрямок, я зателефоную, мамі поки нічого не говори»

• Денис Завальнюк ніколи ні з ким не конфліктував, хоча у нього
• було велике почуття справедливості. На війну пішов добровольцем і встиг пройти всі фронти, а на Курському напрямку
• загинув. 

Страшна звістка надійшла у нашу громаду 21 серпня: на Курщині при виконанні бойового завдання загинув Денис Завальнюк. Він повернувся додому на щиті 25 серпня в супроводі трьох побратимів: «Мартіні», «Гайтавера» та «Палича».  

— Денис виконував бойове завдання. Перший прихід від ворога потрапив у дерево метрів за 20 від нього, зрикошетив і пробив Денису голову. Це був єдиний осколок, який забрав життя Дениса, — розповіли воїни.

 — Він не пив, не курив, дуже ввічливий, що не попросиш — завжди поставлене завдання виконував якісно, а головне — він був самим надійним, — сказав побратим «Мартіні»

— На війні він отримав позивний «Оптика». Це тому що носив окуляри? — запитали у побратима.

— Не зовсім так. Він збирав приціли. У нього на автоматі було два приціли — коліматорний і наближаючий. Він розбирався у оптиці і колекціонував її, від того й пішло, — уточнив «Мартіні».

Зустріла громада свого захисника живим коридором з розгорнутими прапорами від ЦРЛ  до повороту вулиці Січових Стрільців.

Біля будинку Героя Дениса зустрічали рідні великої його родини, родичі, дружина, хрещений батько, куми родини, друзі з Козятина і Оратова, сусіди.

Від сусідів Дениса нам стало відомо, що у нього були вади зору. Він міг не йти на військову службу, але з перших днів повномасштабного вторгнення добровільно пішов захищати рідну землю. Побував на багатьох фронтах, а коли їх мали перекинути на росію, в телефонній розмові сказав батькові «Тату їду на важкий напрямок, потім зателефоную, мамі поки нічого не говори».

Біля під’їзду, де пройшло дитинство Героя, утворилися два кола. Біля першого схилили свої голови рідні і близькі Дениса. В другому великому колі стояли друзі і близькі великого воїна з квітами і ні жінки, ні чоловіки не змогли стримати сліз.

Попрощавшись з Героєм біля будинку, процесія рушила до храму святого пророка Іллі, а сусіди, стираючи сльози, згадували яким добрим був Денис.

 —Я Дениса знала з маленького, це була золота дитина хороших і розумних батьків, — сказала тітка Клава, а її сусідка по під’їзду додала:

—Так, дуже хорошим Денис був. Я його пам’ятаю з тих пір, як він зовсім маленьким моїй внучці допомагав портфеля до школи носити.

В храмі заупокійну панахиду за загиблим воїном провів настоятель храму пророка Іллі митрофорний протоієрей Роман Масира. Він, після завершення молитви, супроводжував траурну колону до площі,  де загиблого воїна чекала громада.

Мітинг реквієм відкрила начальник відділу культури міської ради Світлана Рибінська. 

— Війна зріла в глибині кремлівських кабінетів і темних, сухих серцях пересічних росіян. І увірвалася агресією. Сьогодні саме український народ та наші збройні сили борються за мир, безпеку, свободу та справедливість. У нас чутно спів птахів і шурхіт листя тому, що пекло там і не дають розширитись російській навалі надзвичайні хлопці. Такі, як Денис, —  сказала ведуча і зупинилася на біографії Героя 

Денис Завальнюк народився 11 липня 1994 року в місті Козятин. Там же й закінчив школу №2. Вступив до коледжу, де отримав професію агронома. 

Згодом пішов працювати в енергопостачальну організацію в Оратові. Звідти, з перших днів повномасштабного вторгнення, пішов добровольцем до війська. 

Пекельні точки у його бойовому списку: Авдіївка, Куп’янськ, Бахмут, Черкаси, виїзд на кордон з рффією. 

29 серпня Денис планував піти у відпустку, адже всім казав, що треба вдома копати картоплю, та на жаль не судилось. 

Завальнюк Денис Сергійович, інспектор прикордонної служби третьої категорії – номер обслуги групи станкових протитанкових гранатометів першого протитанкового відділення прикордонної протитанкової застави 4-ї прикордонної комендатури швидкого реагування Державної Прикордонної служби України військової частини 1551, вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість та мужність, 21 серпня 2024 року внаслідок бойових дій біля населеного пункту 

Опанасівка, Кореневського району Курської області російської федерації —загинув.  

Добрий, справедливий врівноважений і життєрадісний, попри всі свої труднощі він ніколи не скаржився, ніколи не розповідав, як там на війні, лише інколи відверто говорив з батьком. Денис мав дуже твердий характер і надзвичайно сильно любив свою родину.

Одного разу, коли Денис проходив навчання на полігоні, він своєму братові Дмитру подарував песика. Домовився за пересилку і заплатив. Дмитру залишилось тільки живу посилку забрати. 

Вже під час війни Денис зареєстрував шлюб зі своєю коханою Катериною. Планували жити в Козятині, купити тут дім. Та мрія не здійснилась. Сміливий і відважний справжній патріот. Командири дякували батькам за те, що виховали такого сина. Побратими шанували та поважали його, завжди дослухалися до його думки. Ми ніколи не забудемо подвиг молодого Воїна, який віддав своє життя за Батьківщину і за нас з вами, — сказала ведуча і запросила до молитви отця Романа та настоятеля храму Покрови пресвятої Богородиці митрофорного протоієрея Василя Влізло.

Після молитви за воїном слово мали отець Роман, міський голова Тетяна Єрмолаєва та директор ліцею № 2 Наталія Міськова. Всі вони відзначили, що війна забрала ще одне молоде життя і патріота висловили співчуття рідним Героя та поклялися у вічній пам’яті тепер вже воїна небесного війська.

Далі з Денисом стали прощатися друзі, знайомі і побратими. Поважають в громаді й батьків воїна тому віддавши шану воїну майже всі підходили до батьків Героя і висловлювали їм свої співчуття.

Попрощавшись з Денисом на площі траурний кортеж рушив до Алеї Слави сільського кладовища. Поховали Героя під Славень України і військовий салют від салютної групи

 

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.