«Сльози не могли стримати навіть найсильніші». Прощалися з Героєм Володимиром Покушановим

• У неділю, 31 травня після довгого очікування назавжди повернувся до рідного села Сошанське Герой, Воїн — Володимир Покушанов.
• Повернувся «на щиті», віддавши своє життя за Україну, за мир і майбутнє кожного з нас.

Церемонію прощання опублікували у групі «Наш Самгородок».

Зустріч Героя відбулася зі щемом у серці… Кортеж із тілом Захисника жителі громади зустрічали навколішки, з державними прапорами та квітами.

Колона автомобілів, що супроводжувала Героя, стала символом єдності, вдячності та шани. У цій мовчазній зустрічі було все — біль втрати, гордість і безмежна вдячність.

Спочатку кортеж із тілом Героя зупинився біля будинку, де проживають його дружина та донька, аби рідні змогли востаннє попрощатися. Після цього процесія прослідувала до батьківського дому.

 

Про Героя

Володимир Покушанов народився 11 червня 1998 року у с. Сошанськеу родині Юрія Володимировича та Олени Стефанівни Покушанових. Дитячі і юнацькі роки провів у рідному селі.

Закінчив 6 класів Сошанської школи, продовжив навчання у Зозулинецькій школі, яку закінчив у 2015 році. Після закінчення школи вступив на навчання у Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту, де здобув спеціальність «штукатура та лицювальника-плиточника».

• У 2018 році був призваний на військову строкову службу, яка проходила у військовій частині А0704 у м. Васильків.
• У 2019 році підписав контракт та продовжив службу у військовій частині А2682.
• Був учасником антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей у 2019-2020 роках.

«У 2021 року зустрів свою кохану Валентину, молоді люди одружилися. Згодом у їхній сім’ї народилася донечка Єва – ім’я для якої обрав сам Володимир. Сім’я для нього завжди була на першому місці. Він жив заради рідних і завжди думав про інших більше, ніж про себе» — згадують у громаді

Після початку повномасштабного вторгнення, Володимир разом із своїми побратимами стояв на захисті Київської області.

26 січня 2025 року Володимира перевели до 95-ї ДШВ у м. Житомир, а вже 11 лютого він вийшов на бойові позиції у Курській області.

Старший солдат, старший стрілець 4-го ДШВ відділення 1-го ДШВ взводу 7-ої ДШВ роти 2-го ДШВ батальйону військової частини А0281 Збройних Сил України,Володимир Покушанов, гідно виконуючи свій військовий обов’язок, загинув 08 березня 2025 року внаслідок штурмових дій в районі населеного пункту Микільський Суджанського р-ну Курської області російської федерації.

Весь цей час вважався зниклим безвісти.

Рідні шукали, до останнього молилися, щоб сталося диво. Щоб Володимир повернувся живим додому, але на жаль …

• «Вони — люди, не статистика. Хочуть жити і виховувати своїх дітей»

«Йому назавжди 26…Прощальна відправа розпочалася біля батьківського будинку, саме тут минули його дитячі роки. Це місце, де він зростав і робив свої перші кроки в житті, а сьогодні тут зібралися найрідніші люди, сусіди, друзі та односельці. Лунала щира молитва, а сльози не могли стримати навіть найсильніші… Кожен прийшов, щоб востаннє побути поруч і сказати своє тихе «дякую».

Згодом жалобна процесія вирушила до храму Святого Миколая, де відбулася заупокійна служба за душу загиблого Захисника, яку очолив священник Вінницько-Тульчинської єпархії Православної Церкви України Іван Дуник. Він звернувся до присутніх зі словами духовної підтримки, закликаючи пам’ятати подвиг Героя та берегти єдність.

У спільній молитві громада просила для нього вічного спокою та Царства Небесного.

Щоб попрощатися з Героєм, прийшли рідні, побратими, друзі, представники влади та жителі Самгородоцької громади. Кожен із присутніх ніс у серці глибокий біль і водночас щиру вдячність за жертовність і мужність.

На кладовищі відбувся жалобний мітинг. Під звуки Державного Гімну України Герою були віддані військові почесті. Пролунав прощальний салют — як остання шана за його мужність і відданість Батьківщині.

Особливо зворушливим і болісним моментом стало вручення Державного Прапора України матері Героя — як символу вдячності держави за подвиг її сина, який віддав своє життя за Україну.

«Його життя — це приклад справжнього патріотизму, сили духу та самопожертви. Його ім’я назавжди залишиться у пам’яті Самгородоцької громади та в серцях усіх, хто його знав. Схиляємо голови у глибокій скорботі разом із родиною. Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким.

Вічна пам’ять Герою!

Читайте:

В бою за Україну загинув Герой Микола Жентімір

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.