Сергій був добрим душею і любив правду. Є дві версії його загибелі

Вячеслав Гончарук

Козятинчанин Сергій Худяков від самого народження дав всім зрозуміти, що зростає справжній чоловік. В дорослому житті здобув професію та проявляв природні здібності на декількох роботах. Коли вдерся ворог — допомагав ЗСУ, а пізніше пішов добровольцем на фронт. 28 січня Сергій повернувся додому на щиті.

Зустріла громада свого захисника живим коридором по всьому траурному маршруту, де самими активними були сусіди славного воїна. Від них стало відомо, що Сергій був добрим душею і разом з тим не міг терпіти на свою адресу образи. Він любив правду, якою б вона не була. Був дуже працелюбним.

— Все, що ви тут бачите, все зроблено його руками, — каже сусід Анатолій. — На фронт пішов добровольцем, хоча через вади зі здоров’ям міг не йти. Він знав, що це у нього дорога в один кінець. Скільки здорових чоловіків ховаються від призову, а він пішов добровільно. Десь через місяць після учебки у Сергія був важкий бій і від того часу він вважався зниклим безвісті, — сказав чоловік.

— Зі своїх каналів знаємо, що після того бою він потрапив у полон здоровим і не ушкодженим. Як поводяться росіяни з нашими військовополоненими всім відомо. А Сергій не з тих, щоб терпіти над собою образи. Можливо комусь зі своїх катів Сергій дав у пику. Це тільки моє припущення, що московськи виродки Сергія закатували, — каже вже інший сусіда.

— Дуже добра людина Сергій був і таких як він, дуже мало і це без перебільшення, — казали сусіди ближчі і ті, що з інших вулиць.

Найзворушливою була зустріч мами Героя Надії з сином.

—Ти ж мені, сину, казав: мамо, не плач, я живим повернуся до тебе.

Заупокійну молитву біля будинку Героя провів настоятель храму святого пророка Іллі Роман Масира. Після заупокійної панахиди кортеж з тілом Героя рушив до храму. Там священик провів чин похорон.

Біля храму ми зустріли побратимів Сергія. Вони розповіли, що воювали з ним в одній бригаді та були з ним на різних напрямках. За їх словами Сергій Худяков в районі Білогорівки мав важкий бій і скоріше всього у тому бою загинув і з того часу вважався зниклим безвісті.

Ще одних побратимів Сергія ми зустріли на площі. Вони не знали, як загинув «Худий», таким був позивний у Сергія.

На площі було багато сусідів, друзів Сергія. Висловити співчуття батькам і сестрі Героя Світлані прийшли однокласники мами Надії.

Відкрила мітинг жалоби і пам’яті директор будинку культури Лариса Ромасько. Після вступного слова про війну і мужністю наших захисників вона перейшла до біографії Героя.

Худяков Сергій Володимирович народився у нашому місті 6 квітня 1982 року. Навчався в 1 – й школі. Займався в музичній школі по класу труба. По закінченню школи вступив до нашого училища та отримав спеціальність - слюсар з ремонту автомобілів. Далі працював в Бердичеві за фахом.

Прагнучи досягти більшого, вступив на заочну форму навчання в Одеський архітектурний університет. Працював в тепломережах в Козятині. Пізніше — в газовому господарстві. Шукаючи кращої долі, поїхав в Київ, де працював спочатку слюсарем, а по закінченні університету — інженером.

Постійно допомагав батькам та сестрі. Ніколи не ділив обов’язки і завжди поважав працю інших людей. Згодом поїхав на заробітки в Польщу. У лютому 2022-го мав виїжджати знову за кордон, але війна внесла свої корективи. Сергій залишився вдома і з друзями почав робити окопні свічки та продовжував займатися улюбленими справами.

27 липня 2024 року був призваний до лав збройних сил України. Коли йшов, то давав настанови, щоб близькі доглядали за батьками та молодшим сином. Навчання проходив у Житомирській області у селі Троянів. Після військового вишколу — Краматорськ, а далі Білогорівка.

Постійно телефонував, жартував. Підтримував рідних, як міг. 26 жовтня 2024 року, солдат стрілець–снайпер 1–го аеромобільного відділення 3–го аеромобільного взводу 4–ї аеромобільної роти військової частини (А— 4165) А —2120 в районі населеного пункту Білогорівка, Луганської області після виконання бойового завдання вважався зниклим безвісти. А 19 січня 2026 року в Чернігівському морзі був ідентифікований як загиблий.

По завершенні біографії воїна Лариса Ромасько прочитала вірш, який родина Худякових переробила під Сергія.

Від мікрофона слово мали отець Роман та секретар Козятинської міської ради Ірина Репало. Вони висловили співчуття родині та особисто батькам за добре виховання сина. Подякували всім присутнім, що прийшли і віддати шану воїну, який віддав життя за наш спокій в тилу.