Глуховецька громада була в жалобі за Героєм України Андрієм Костюком 2 дні. День Перший

• Андрій народився, щоб про когось піклуватися і когось рятувати.
• Не служивши в армії, пішов воювати добровольцем. Тому що у нього зростає син. Як відмінний мисливець, став професійним стрільцем і не раз врятував побратимів.
• Навіть в останній день свого земного життя подарував життя своєму земляку Олександру. Сам, на жаль, загинув від ворожого града

В суботу, 3 вересня в Глухівцях мали прощатися з Героєм України Андрієм Костюком. Ще до 9-ї ранку громада села своєму земляку на вулицях Героїв Майдану, Шкільна та вулиці Механізаторів утворила живий коридор. Тільки, як виявилось через обстріли міста Дніпро кортеж з тілом Героя не виїхав з Дніпропетровщини. 

Глухівці нас зустріли в скорботі за земляком про, що свідчили державні прапори з чорними стрічками.

Першою з ким поспілкувалися була пані Люба. Вона каже:

— Яка ця війна не справедлива. Я знаю самого Андрія і знаю його батьків. Батьки Леся і Анатолій дуже порядні люди і так виховали своїх трійко дітей. Тільки чому війна забирає найкращих? Зрозуміти не можу.

На вулиці Шкільній ми запитали у пана Ігоря, як потрапити на вулицю Механізаторів. Він каже:

— Ви до Андрія так, його ще не привезли? 

 — А ви знали Андрія?

 — А хто його в селі не знав, золотих справ майстер. В Глухівцях майже в кожному дворі є його роботи. В селі його поважали тому, що він був справедливим і добре вихованим. Ви їдьте прямо, а за магазином спускайтесь донизу.  

Біля будинку, в якому жив до війни наший захисник багатолюдно. Серед них рідні Героя, сусіди, знайомі, куми, та друзі Андрія.

Тесть В’ячеслав каже:

— Ви навіть не уявляєте, що він був за людина. З першого дня, як він назвав мене татом, так називав мене до останніх днів. Коли він зібрався на цю прокляту війну я йому казав, сину ти будівельник в Києві для тебе стільки роботи. Ти не служив строкову службу, тобі важко буде на війні. А він мені каже тату у мене майже дорослий син, який я йому покажу приклад. А на фронті мені важко не буде, я ж мисливець буду влучно стріляти у ворога.

Не втримавши глибоких чоловічих сліз батько-тесть Героя України каже:

— Ви заходьте до хати там дружина Андрія Галя є.

— Галина В’ячеславівна, розкажіть про вашу поїздку до Андрія

— Коли я знала, що Андрій на передовій і їх відвели для проходження навчання, я поїхала до нього День ми ним були в Запоріжжі, а на другий день його забрали і вони проходили навчання на озброєнні західних зразків за участі інструкторів Заходу. Мій чоловік був кулеметником. Після навчань вони знову повернулися на передову. На півтори тисячі наших воїнів у Андрія була сама потужна зброя, його кулемет. У мого чоловіка була сама відповідальна позиція. Ту позицію закидали градами, за ним охотились снайпери. Він телефонував рідко, більшість я дізнавалася новин з передової від його товаришів. Вони казали що за цією позицією охотяться снайпери, тільки Андрій не дав себе розкрити і всіх нас прикрив у бою. Якби не кулемет Андрія, то нас мабуть половина полягло — казали побратими Андрія його дружині Галині

— А  як загинув Андрій? —  запитали ми у господині будинку.

— Це мені також розповідали його побратими. Вони відбили атаку їхньої артилерії і він пішов прилягти на годину. Підійшов до свого земляка Олександра і каже:«Саша посунься, я ляжу». І в ту ніч 30 серпня їх знов закидали градами. Поруч з Андрієм п’ятеро поранених, а мій чоловік був вбитим.

— То виходить якби ваш Андрій там не ліг, то загинув би Олександр?

— Я не можу сказати, що Андрій ліг на місце Олександра тільки так виходить, що він врятував свого товариша від смерті — сказала вона.

Галина В’ячеславівна важко перевела подих і стала говорити не за війну, а за перші паростки великої любові. Каже 14 років мені було, коли ми перший раз зустрілися з Андрієм, а через три роки одружилися. У нас двоє чарівних діток. Антончику 14, а Сашуні 7. Найбільшою мрією Андрія було, що він свою любу доньку 1-го вересня поведе до школи. За бойові заслуги Андрія командування мало відпустити його 31 серпня додому, щоб він завів доньку в школу. Тільки не судилося. Він не міг пройти повз чужої біди, — згадує дружина Героя. — За декілька днів до початку війни зателефонувала моя сестра і каже, що з дня на день почнеться війна треба, щоб ви забрали наших дітей. Андрій подумав трохи, а тоді й каже треба їхати.Так ми встигли забрати дітей сестри з окупації. Таким мій чоловік був, хто що попросить — прийде на допомогу чи то буде день чи пізня ніч.

До розмови підключилися друзі воїна. Вони кажуть:

— Андрій був мужнім воїном і патріотом своєї держави, з перших днів війни пішов боронити свою сім'ю, свою Батьківщину і всіх нас. А ще він був найкращим сином чудових батьків, ідеальним чоловіком, люблячим батьком, вірним другом. Ми пам'ятатимемо за нього вічно таким, яким він був при житті.

Поховали Андрія Костюка в неділю 4-го вересня на сільському кладовищі

Нагадаємо, 30 серпня стало відомо, що в бою з російськими окупантами на півдні нашої країни загинув наш земляк Андрій Костюк, 02.12.1985 року народження, житель смт Глухівці.

Читайте також:

• За останні пів року загинуло більше 30 наших захисників
• Оновили Алею пам’яті. Як вона тепер виглядає — фото

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.