Роман був батьком 4-х дітей та повертався на фронт, бо не міг інакше

• Роман Онищук народився в селі Листопадівка. В сусідній Юрівці ходив до школи. Здобувши шкільну освіту пов’язав своє майбутнє з роботою на землі. Згодом строкова служба, та сімейний затишок тільки не все було так просто. Переїхав у Бродецьке по блище до свого роду і придбав там хату. Планував після ремонту звити власне, гніздечко та війна. Воював на Курщині, Сумському та запорізькому напрямках, а 7січня 2026 року виконуючи бойове завдання старший солдат Роман Онищук загинув.

В понеділок 19 січня відважний захисник України повернувся до Бродецького. Зустріла його Глуховецька громада вулицями Пляхови, Жежелева, Глуховець, Бродецького живим коридором встеленого ялинковими гілками. Спочатку з Романом прощалися біля будинку, звідки славний воїн пішов на війну. Чин похорон провели у храмі пресвятої Богородиці. Звершили відспівування загиблого воїна священники Православної церкви України.

Від храму траурна колона рушила до сільського кладовища. Там за Героєм російсько загарбницької-укаїнсько справедливої війни провели мітинг жалоби і пам’яті

Відкрила його Віта Пискун

—Шановна громадо, рідні, близькі, побратими…

Сьогодні наше селище знову стоїть у глибокій скорботі.

Четвертий воїн — майже за один місяць…

Четверта болюча втрата для нашої громади, надто важка і несправедлива.

Сьогодні ми прощаємося з Захисником України — Онищуком Романом Васильовичем,—старшим солдатом, навідником гранатомета, воїном із позивним «Будулай» сказала ведуча у вступному слові та перейшла до біографії Героя.

—Роман Васильович народився 25 листопада 1981 року в селі Листопадівка.

Навчався в Юрівській школі, здобув фах тракториста.

Згодом пройшов строкову службу у Бердянському районі Запорізької області. Згодом довгий час проживав зі своєю сім’єю в селі Кропивна. Життя складалося непросто, але він не втрачав віри й надії.

Придбав хату в Бродецькому, мріяв оселитися тут поруч із рідними — мамою, братами та сестрою. Хотів зробити ремонт, облаштувати власне, гніздечко. Йому щиро полюбилося це село та люди, які тут його оточували — саме тут він бачив своє мирне майбутнє.

У мирному житті Роман Васильович був працьовитою, справедливою та чуйною людиною: працював трактористом, займався євроремонтами, чесно трудився для своєї родини.

Він був люблячим батьком чотирьох дітей, які були для нього найбільшим сенсом життя. Саме заради них, заради їхнього майбутнього і майбутнього всієї України він став до лав захисників. Він любив життя, любив дітей, любив свою родину, умів цінувати кожну мить.

У 2022 році Роман свідомо і добровільно став до лав захисників України. Півтора року служив, з честю виконуючи свій обов’язок. Згодом був змушений повернутися додому за сімейними обставинами — адже мав чотирьох дітей, троє, з яких були неповнолітні.

Та наприкінці 2024 року, отримавши повістку, Роман без вагань з’явився до військкомату і знову став до лав захисників.

Наш Захисник з честю виконував бойові завдання на Курському, Сумському та Запорізькому напрямках.

Під час бойових дій він був поранений на Курщині, неодноразово зазнавав контузій, але, попри біль і втому, щоразу повертався до строю. Бо не міг інакше.

7 січня 2026 року, в районі населеного пункту Зелене Пологівського району Запорізької області,

Роман Васильович загинув смертю Героя, прийнявши останній свій бій, захищаючи Україну, нас із вами та майбутнє своїх чотирьох дітей.

Сьогодні ми схиляємо голови в глибокій скорботі.

Нездійсненими залишилися його мрії, а біль втрати назавжди оселився в серцях рідних, дітей і всієї громади.

Світла пам’ять про нього житиме в наших серцях сказала ведуча мітингу та запросила до слова старосту села Ігоря Ткачука.

Після виступу старости з своім земляком та патріотом України стала прощатися громада. Поховали славного воїна під Гімн України

та військовий салют. Душа «Будулая» відлетіла на небо. Тепер він захищатиме нас з небес.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.