Рідні Сергія та Богдана і громада провели в останню дорогу чоловіків титанів

• Останній день календарної весни плакали люди і небо. В цей день рідні і громада віддавали шану загиблим воїнам Сергію Хрищенюку та Богдану Сікорі
• Зустріла їх громада живим коридором. Багатолюдно було біля будинків, звідки Герої пішли на війну.

Зустріла громада своїх захисників живим коридором по всьому маршруту траурних кортежів. Богдан проживав в районі опорного ліцею, а Сергій - через залізничні колії. Колони автівок з прапорами спочатку роз’їжджалися в різні сторони міста, а після того, як з Героями попрощалися біля будинків, звідки вони пішли на війну, знову зустрілися.

Біля будинку, де жив Богдан, за ним плакали навіть сусіди. Витираючи сльози одна із жінок сказала, що Богдан дуже ввічливим був, із щирою посмішкою та дуже діток любив.

Було людно й на подвір’ї будинку Сергія. З того, що ми побачили, можна було зробити висновок, що Сергій при житті був дуже добрим господарем. Сусідки Людмила і Любов розповіли, що Сергій був дуже хорошою людиною,  зустріч з ним давала позитивну енергію на цілий день.

Зустріне поговорить, коли звернутись до нього, допоможе, ще й нагородить своєю чарівною посмішкою.

Чоловіки сусіди відзначили, що Сергій був хорошим спеціалістом у газовій сфері. Коли проклали газ, щоб все було за технологією, як кажуть на совість, до нього багато людей зверталися. Цінували його на роботі, працював у локомотивному депо.

Попрощавшись з Героями біля будинків, траурні колони рушили до храму Святого пророка Іллі, де пройшла за загиблими воїнами заупокійна молитва.

Чин похорон провели Благочинний Вінницько-Тульчинської єпархії митрофорний протоієрей, настоятель храму Роман Масира та настоятель Свято- Покровського храму села Сестринівка отець Іван Дуник.

По завершенні заупокійної молитви траурні кортежі взяли курс на площу.

Відкрила мітинг скорботи директор будинку культури Лариса Ромасько. В своєму вступному слові вона сказала:

— Мало не щотижня, а інколи і декілька разів на тиждень з фронту в усі куточки нашої держави надходять трагічні звістки про загибель наших відважних воїнів.

Вся Україна та жителі нашої громади, сім’ї, друзі цих мужніх захисників змушені жити з болем. І на жорстокому досвіді ми всі переконалися: попри національне гасло українські Герої, які зупиняють всесвітнє зло, все ж вмирають і гинуть.

А не покаране зло завжди повертається. Його злочини посилюються, бо воно щиро вірить, що кара так і не наздожене його. Понищені вщент міста, згвалтовані жінки, вбиті цілі сім’ї, закатовані священики, митці, вчителі — це те, що несе на наші землі рашистська федерація.

Сікора Богдан Вікторович народився в нашому місті 6 липня 1994 року. Навчався в 4-й школі, по закінченню якої вступив в наше училище, де отримав професію «провідник пасажирських вагонів» і втілюючи свою мрію в життя пішов працювати провідником Київського резерву.

Далі строкова служба в армії. Після армії пробував себе у різних галузях різноробочим і врешті вирішив підписати контракт з Збройними Силами України, де проходив службу, у військовій частині А 1329. Захоплювався музикою та любив швидку їзду. Відремонтувати машину це для нього був справжній кайф, а від їзди на великих автомобілях таких як Камаз чи Маз Богдан отримував шалене задоволення

На початку 2022 року закінчувався контракт і Богдан мав намір повертатися додому, щоб вдосталь награтися з своїми дітками. А їх у нього четверо. Софійці—12, Еммі — 7, Макару —4 роки, Іванку лише 2 роки.

Почалась широкомасштабна війна і він залишився військовим. Проходив навчання в 95-ій окремій десантно- штурмовій бригаді, В/Ч А 0281. Звідти відправився на Лиманський напрямок. Це там, де саме пекло, де немає розуміння це ніч чи день, де земля багряна від крові, де ні на хвилину не вщухають вибухи. Але в цьому всьому жахітті він знаходив час зателефонувати дружині, втішити її і підбадьорити словами. Казав «приїду зробиш мені салату з крабових паличок». Після завдання, на яке він пішов востаннє, Богдан мав прийти у відпустку.

26 травня як завжди ранком зателефонував дружині, о десятій прочитав від неї СМС, об 11-й в районі населеного пункту Невське, Сватівського району, Луганської області отримав дуже важкі поранення, в результаті чого 27 травня 2024 року в лікарні помер.

В серці кожного, хто знав Богдана, він залишився добрим другом, хорошим товаришем, турботливим онуком, люблячим чоловіком, відповідальним батьком та справжнім воїном, надійним побратимом та люблячим сином своєї землі.

Сергій Хрищенюк народився 25 жовтня 1976 року в нашому місті. Навчався в першій школі. Вступив в Житомирський автодорожній технікум. Працював в Козятинському міжрайонному управлінні газового господарства, навчався в Київському національному університеті архітектури й будівництва. Йому залишилося 1,5 року до закінчення університету, як помер батько і так склалися обставини, що Сергій Васильович покинув навчання, бо потрібно було бути біля мами. Працював в локомотивному депо, де він зарекомендував себе як людина слова і діла. Не було такого завдання, з яким би Сергій не справився. Сергій був завжди попереду і завжди усміхнений. Сусіди говорили про нього «Йде Сергій, сонце, а не посмішка»

Знався на техніці та з задоволенням ремонтував її. Він умів все і навіть більше.

22 березня 2024 року був призваний до лав Збройних Сил України. Навчання проходив в населеному пункті Петрівка Кіровоградської області. Ніс службу у Харківській області. Але після одного з бойових зіткнень вважався зниклим безвісти, при виконанні бойового завдання у м. Вовчанськ, Чугуївського району, ідентифікований і вважався загиблим 23 травня 2024 року. А 27 травня Сергія Васильовича було евакуйовано з бойової зони з документами, які засвідчували його особу.

Сергій був особистістю, в якій поєднувалося добре серце та стійкий характер. Ці риси характеру давали йому чуйність, силу духу та рішучість. У нього залишився син Ілля, який в цьому році закінчує школу, дружина, мама, тітки, дядько, племінники. У нього була велика та дружня родина, - сказала ведуча та запросила до молитви за загиблими воїнами священиків ПЦУ.

Після панахиди слово мали отець Роман, заступник міського голови Павло Холковський, заступник командира військової частини, де служив Богдан Сікора, Ярослав Бойко, вчитель хімії опорного ліцею Ігор Степанюк та класний керівник Сергія Хрищенюка Валентина Вівдюк.

Всі вони говорили про важку для родин, громади та України втрату, адже в жалобі були не тільки люди, а й небо і висловлювали співчуття рідним Героїв.

Після прощальної жалоби з загиблими воїнами стала прощатися громада. Незважаючи на дощову погоду, провести в останню дорогу Богдана й Сергія прийшли багато людей. Щоб віддати шану чоловікам-титанам, ставши на коліна біля домовин з тілами воїнів, утворилися великі черги.

З трун воїнів «небесного війська» близькі і друзі Богдана й Сергія зібрали оберемки квітів і траурна колона рушила до алеї слави міського кладовища.

На цвинтарі отець Роман та отець Іван провели ще одну заупокійну молитву, а з Сергієм і Богданом рідні і громада попрощалися востаннє. Поховали Героїв під Гімн України та військовий салют від посиленої салютної групи.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.