Реквієм по мертвим в Козятині Християнських священник отець Борис

Коли ми чуємо слово “війна”, нам не то, що говорити про війну страшно, нам подумати про це страшно і безсумнівно, що важко підібрати слова. Ми собі ставимо питання: “Господи, чому?”. Ми ж ніби добрі люди, робимо добро. Ми не є погані люди, але з нами відбуваються, по суті, такі страшні речі. Багато з нас ставлять питання “Господи, чому?” і вже котрий рік в Україні йде війна, АТО. Я би хотів сказати наступну річ, що, коли ми чуємо слово “війна, страждання, випробування”, то стараємося не питати себе “Чому?”, а “Що?”. “Що, Господи, Ти хочеш мені сказати через цю війну, що я маю змінити в своєму житті? Що має відбутись в моєму житті, щоб після цієї війни і через ці події?”. Це така перша річ. Друга річ — поставимо собі запитання: “А що далі залежить від мене?”. Бо, коли є війна, страждання, випробування, від нас залежить наша позиція, наше ставлення до тих страждань і випробувань. І ми можемо зайняти позицію жертви, позицію того, що всі нам винні і почати нарікати. А можемо взяти наше життя, нашу сім’ю, нашу державу в свої руки і починати творити, працювати на тому місці, де ти є. Чесно, прозоро, самовіддано, щоб творилась наша справа. Друга річ — поставимо собі запитання: “Що мені треба, щоб прожити сьогоднішній день?”. І відповідь буде двояка: це мудрість і терпеливість. І третє: “На що мені надіятися завтра?”. І відповіддю хочу запропонувати наступне. Це те, що благодаттю Божою завтрашній день буде кращий, але обов’язково доклавши наші зусилля. Тому в цей день хочу щиро подякувати всім воїнам, які захищали нас у ті роки Другої світової війни і скласти подяку тим воїнам, які захищають нас зараз у роки цієї антитерористичної операції. Хоч ми насправді розуміємо, що це є одна і та ж сама війна. Благословінь вам, мудрості, терпеливості і берім своє життя в свої руки.

Нам інтерв’ю дав отець Борис УГКЦ Святих рівноапостольних Кирила та Методія           

Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.