Про сумну і добру традицію в день жалоби за загиблими воїнами

•  Прощання з нашими загиблими Героями має, позитивні та негативні сторони. 
• Воїні, які загинули за свободу та незалежність України і за наш з вами спокій ми не тільки, маємо пам’ятати вічно, а й провести їх з почестями в останню дорогу.
• Проте з почестями у нас виходить 50Х50

. Якщо порівнювати, як проходять похоронні процесії в інших містах де міська влада на мітинг реквієм не приходить то наша міська рада в цьому питанні на висоті. Наша влада завжди присутня на прощальному мітингу і завдяки кількості апарату міської ради та знайомих Героя складається враження, що на площі людей трохи зійшлося.

Ми цікавилися чому провести в останню дорогу Героя з села  сходиться все село, а з багатотисячного Козятина приходять на площу дуже мало людей. Мабуть, так як є насправді, сказала містянка, Ольга.— Я після похорону захисника України тяжко відходжу. Йду тільки до тих кого кого добре знаю, дуже близьких мені хлопців до яких не можу не прийти сказала вона.

Проводжаючи в останню дорогу Героя ми не тільки стаємо перед ним на коліна, а підтримуємо морально його рідних та близьких. Наприклад, батько загиблого воїна Богдана Іщука, Олег Іщук ще досі не може змиритися з втратою сина. Він йде кожного разу бо знає, як то рідним важко.

З сумом і болем в душі ми зустрічаємо наших загиблих захисників України стоячи на колінах і буває так, що ставати доводиться на горбату поверхню площі. Порою треба й під ноги дивитися, щоб не стати в калюжу. Виходить, так що на прощальному мітингу загиблому воїну поклялися у вічній пам’яті, висловили співчуття рідним і близьким загиблого воїна і відразу за свого Героя забули.

 Щоб зайвий раз не травмувати душі рідних і близьких загиблих воїнів ми не писали того, що бачили в день похорон на площі і біля алей слави міського і сільського кладовищ.

Наша місцева влада дослухається до преси і часто реагує на критику. Наприклад зреагували на допис у фейсбуці про ями і траву на площі і залатали частину ямів свіжим асфальтом, і спориш сапали. Тільки на фоні інших нерівностей площа не стала набагато рівнішою і в дощову  погоду на ній не набагато менше з’являється калюж. Якось сусідка загиблого воїна, Оксана, сказала—Невже воду з калюж не можна розігнати віником.

Якщо вже заговорили про калюжі то на другий рік повномасштабного російського вторгнення на алеї Слави міського кладовища доріжка  другого ряду нічим не посипана. Щоб попрощатися з загиблим воїном в дощову погоду  треба обходити чи пестрибувати калюжі. Їх бачить представники міської ради, адже самі там тривалий час місять болото і нічого не роблять, щоб самим не обходити чи неперестрибувати калюжі.

 З інших недоліків міської ради вже стало традицією, що рідні чекають. що на алеях слави буде щось зроблено. Не дочекавшись  приймають самостійне чи колективне рішення проводити роботи на алеї слави самі.

 Коли на алеї Слави був тільки один ряд могил батьки загиблих воїнів зібравшись вирішили підсипати весь ряд мілким щебенем. Про підсипку другого ряду ніхто не домовлявся тому, що другого ряду алеї слави на ту пору ще не було.

Алея слави на міському і сільському кладовищі—Це місце болю. Це місце, де майже завжди на могилах горять свічки, куди щодня приходять матері, батьки, дружини, діти, бабусі та дідусі, брати і сестри, колишні наречені загиблих воїнів, друзі, побратими чи побратими, які відвідують алею слави проїздом.

Зовсім нещодавно зустрілися на алеї слави  з батьком загиблого Героя. Кажемо міська рада трохи виконує обіцянки, замінила на алеї слави флагштоки.— Це ми самі закупили однакові відповів батько загиблого воїна.

І  ще одна подія  сталася недавно. В день жалоби для поїздки до місця поховання Героя,  якого рідні вирішили поховати на батьківщині, був замовлений автобус. Коли стало відомо, що рідні і близькі, загиблого воїна мають можливість добратися до села своїм транспортом наша міська рада відміняє автобус посилаючись на те, що, автобуси дає селищний голова сусідньої громади. Якщо чесно, то в житті по всякому буває. Коли вже так сталось, що автобус має йти майже порожній, то міська рада, як добрий організатор мала розсадити у інший транспорт тих, хто хотів поїхати в село.

Ми стали свідками, коли траурний кортеж поїхав до місця поховання Героя без чотирьох козятинчан, які знали захисника України в обличчя і хотіли віддати йому останню шану де він раніше жив з своїми батьками.

Як треба проводжати загиблого Героя в останню дорогу ми побачили на прикладі сусідньої громади. Живий коридор Герою було організовано від села Миколаївка до місця поховання, а людей з інших сіл громади до кладовища підвозили автобусами Там пройшов за Героєм ще один мітинг пам’яті і скорботи. Як факт з не дуже великого села зійшлося втричі більше людей, ніж прийшли в цей день, щоб віддати останню шану цьому ж воїну на площі з багатотисячного Козятина.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.