«Приїхали б до своїх побратимів, та на фронті гаряче. Просили фото з похорону»

Вячеслав Гончарук

У п'ятницю, 24 березня, ми прощалися з Героями Віктором Кравчуком та Дмитром Хуторним.
Чин поховання за захисниками України, які віддали своє життя за кожного з нас та за Батьківщину, мав відбутися у храмі святого Пророка Іллі.
Наші хлопці трохи довше запланованого часу добиралися додому. Тож корективи прощання з ними вносилися на ходу.

Зустріли наших захисників живим коридором, стоячи на колінах біля їхніх будинків, звідки вони йшли боронити українську землю. До будинків Героїв України стали сходитися рідні, родичі, друзі, сусіди, однокласники Діми Хуторного та земляки з Погребищ Віктора Кравчука. За Дімою заупокійну молитву провів настоятель храму Іллі благочинний Тульчинської-Вінницької єпархії отець Роман. За Віктором заупокійну молитву провів отець Іван з храму Покрови села Сестринівки.

Вдома загиблі воїни були недовго. Попрощавшись з ними в рідних стінах, траурні колони з вулиць Довженка та Куликівського взяли курс у центр міста. З’єдналися вони в одну процесію біля Приватбанку і вже разом пішли на площу.

Багатолюдна площа зустріла захисників України гімном Небесної сотні «Пливе кача по Тисині». Всі, хто прийшов провести Героїв земляків в останню дорогу, стали на коліна.

Відео дня

Мітинг реквієм відкрила заступник директора міського будинку культури Лариса Ромасько. Вона розповіла біографію Героїв.

Віктор Кравчук народився 10 вересня 1969 року у селі Соснівка Погребищенського району. Там закінчив школу. Вивчився на водія. З 1987 по 1989 рік проходив строкову службу. Працював за своєю спеціальністю в ПМК 9. Пізніше перейшов в КП «Чисте місто». 28 грудня минулого року був призваний до Лав Збройних Сил України.15 березня 2023 року водій 2-го стрілецького взводу, 2-ої стрілецької роти військової частини А 7350, солдат Віктор Кравчук, бувши вірним присязі Українському народу, мужньо виконуючи військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність у місті Бахмут загинув.

Дмитро Хуторний народився 14 листопада 1995 року. Навчався у третій козятинській школі. Після закінчення вступив в наше училище, де здобув спеціальність оглядач-ремонтник вагонів, складач поїздів, регулювальник швидкості руху. Працював фрезерувальником в Депо і одночасно навчався в Дніпропетровському фаховому технікумі залізничного транспорту та транспортної інфраструктури.

Далі — строкова служба в Білгород-Дністровську в інженерних військах понтонно-мостової частини.

Призваний до Лав Збройних Сил України 20 січня 2023 року, де проходив службу на посаді стрілець–помічник гранатометника 2-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти військової частини А 4038.

При виконанні бойового завдання, внаслідок снайперського обстрілу поблизу населеного пункту Діброва, Донецької області 20 березня 2023 року Дмитро Хуторний загинув.

Після коротенької біографії Героїв ведуча прощального мітингу запросила священників до молитви за воїнами.

Після чину поховання слово мали заступник міського голови Павло Холковський та директор ліцею № 3 Анна Ольхом’як. Заступник міського голови сказав, що важко знайти слова рівноцінні тому, що зробили ці хлопці на полі бою. Директор ліцею знала Дмитра, як, доброго, позитивного, чесного хлопця, який був вірним товаришем і був вірний своєму обов’язку.

— Герої не вмирають та вмирають сини. Ми у вічному боргу перед батьками, які виховали справжніх патріотів. Доземний вам уклін, висловлюємо співчуття і щоб Бог надав вам сили пережити це горе, — говорила директор ліцею, у якому вчився Дмитро Хуторний. У цей час хтось з друзів Дмитра сказав, що Діма завжди був готовий прийти на допомогу.

Анна Олегівна може пишатися своїм учнем і розповідати про подвиг Дмитра ліцеїстам. Про те, як загинув Герой, розповів його дідусь.

— Діма знав, що 20 березня у таборі ворога вийшов на позицію снайпер. А на полі бою після виконання бойового завдання до своїх позицій не добрався один з побратимів. Діма хотів непоміченим підповзти до побратима і притягнути його на наші позиції. Але отримав смертельне поранення від снайпера. У нього залишився 3-річний синочок Даниїл, копія свого тата.

Серед близьких Віктора Кравчука ми помітили дружину раніше загиблого Віталія Михайловського, Ірину Михайловську з десятком гвоздик. Запитали у неї ким їй приходився Віктор.

— Моїм і всіх нас захисником, Я знаю, як рідним Героїв важко пережити втрату сина чи чоловіка, прихожу, що підтримати їх

Після виступів на мітингу з своїми Героями стала прощатися громада.

Від Віктора Миколайовича, дідуся Діми, ми дізналися, що його внук був дуже працелюбним, всебічно розвиненим і мав багато друзів. Любив спорт, допомагати батькам в домашній роботі і на городі. У вільний час найбільше любив посидіти з вудками. Дідусь навіть згадав, як його внук Діма впіймав коропа на 4 кіло.

— Мене завжди заспокоював, казав: не переживай я тобі допоможу і все буде добре. Я його знаю, як відповідального, працелюбного, чесного, чуйного й мудрого, готового завжди прийти на допомогу, тим хто її потребує. Він любив все і всіх, а найбільше любив життя. Та через війну не судилося збутися його життєвим планам, — сказав дідусь про свого внука Дмитра.

З близькими Віктора Кравчука ми говорили біля алеї Слави міського кладовища Родичі Віктора Вікторія і Наталя знають його, як доброго справедливого, позитивного, до якого тягнулися люди і тварини.

— Він був дуже милосердним і тварини це відчували. 15 березня кішка вдома стала вести себе якось по іншому, бігала по хаті і кричала. Ми зателефонували до його побратимів, але у них порядок такий: поки підтвердженого факту немає, загиблий числиться живим. Потім нас повідомили, що Віктор отримав смертельні поранення в день, коли кішка гасала по хаті.

Від дочки Віктора ми дізналися, що побратими батька хотіли приїхати, щоб провести свого надійного друга в останню дорогу. Що робиться в Бахмуті і на Бахмутському напрямку всім відомо, тож приїхати не змогли, просили прислати їм фото з похорону. — Як не виконати прохання побратимів, — кажуть дружина Катерина і дочка Віктора Ольга, — А він назавжди залишиться в наших серцях і кожного з нас. Онук Ярослав буде знати, що його дідусь — Герой.

Біля алеї Слави з Героями, які вже стали воїнами Небесного війська стали прощатися востаннє. Поховали Героїв під гімн України, а від військових на їх шану прогримів військовий салют.